Сьогодні у Тернопільському музичному коледжі он-лайн вшанують столітній ювілей видатного бандуриста, уродженця Тернопілля Зіновія Штокалка

11 червня 2020 року на телеканалі Тернопіль1 відбудеться он-лайн концерт «Зіновій Штокалко у свічаді бандурного мистецтва», який відбудеться в рамках Року Бандури на Тернопільщині з нагоди 100-літнього ювілею видатного бандуриста, уродженця Бережанщини Зіновія Штокалка. Початок трансляції о 12.10.

Організатори заходу: Тернопільський музичний коледж ім. Соломії Крушельницької, Тернопільський національний педагогічний університет ім. Володимира Гнатюка, Національна спілка кобзарів України при підтримці Тернопільської обласної ради та управління культури ТОДА.

Зіновій Штокалко – видатний бандурист, музичний теоретик та реставратор кобзарського епосу, літератор і художник, доктор медицини і громадсько-культурний діяч. Народився 25 травня 1920 року в с. Кальне Бережанського повіту (нині Козівського району) на Тернопільщині, у священничій родині.

 Його батьки були організаторами культурного життя краю, любили і добре знали історію свого народу, вільно володіли декількома мовами, прищеплювали дітям любов до рідної пісні, народних казок, легенд, історичних переказів. Формування особистості майбутнього митця продовжувалося у Бережанській гімназії. Зіновій самотужки опанував гру на гітарі й мандоліні. Першим його учителем гри на бандурі був Юхим Клевчуцький. Юнак також мав здібності до малярства.  Його цікавили нові течії в мистецтві, зокрема сюрреалізм Сальвадора Далі.

Він був найталановитішим учнем Костя Місевича – фундатора новітньої Галицько-Волинської школи кобзарського мистецтва.

Після закінчення гімназії Штокалко вирішив присвятити себе медицині. Він став студентом медичного факультету Львівського університету в 1939році, та ці студії були перервані Другою світовою війною. Штокалко завершив свою медичну освіту в повоєнній Німеччині.

Період життя у Львові для ЗіновіяШтокалка став визначальним в утвердженні його як бандуриста-професіонала. Цьому сприяли: знайомство із творчою спадщиною Миколи Лисенка, Філарета Колесси, Гната Хоткевича, вивчення музичних архівів і колекцій,  зокрема,  записів кобзарських рецитацій.

З кінця 1930-х Зіновій концертував як соліст-бандурист та учасник різноманітних ансамблів. Налагоджував творчі контакти з бандуристами із Тернопільщини Антоном і Степаном Малюцами, які були малярами школи Олекси Новаківського.

Саме у Львові бандурист здобув професійну музично-теоретичну базу, завершив рукопис репертуарного збірника для бандури, який згодом отримав назву «Кобза» і  був виданий вже після його смерті. На початку 40-х Штокалко мав у репертуарі близько  ста музичних творів.

Улітку 1944-го з групою музикантів-бандуристів Зіновій емігрував через Словаччину та Чехію до Німеччини.

У Міттенвальді Штокалко був популярний передусім як бандурист із активною громадянською позицією, постійно перебував у центрі політичних подій. Його концерти сформували українську публіку, формуючи в ній потребу розуміння національних мистецьких цінностей.

У Мюнхені його знали уже не як Зіновія Штокалка, а як Зіновія Бережана – автора циклостильного памфлету, пісень-хронік (коломийок), модерних імпровізацій – фантазій, атональних етюдів та обробок народних мелодій для бандури, статей про кобзарське мистецтво.

У 1952 році, після захисту кандидатської дисертації з медицини митець переїхав до Нью-Йорка. Штокалко творив переважно в українському середовищі: організував гурток бандуристів при Нью-Йоркському університеті, сформував для нього «Збірник творів для бандури». Із бандуристом-конструктором Леонідом Гайдамакою здійснив сумісні концерти в американському «Товаристві класичної гітари».

Штокалко налагодив зв’язки з україномовними студіями звукозапису Нью-Йорка та Клівленда, здійснив перші аудіозаписи, виступав з мистецькими програмами на українському радіо. Одна з найвідоміших фірм звукозапису «СУРМА» видала в 1952 році платівку Штокалка з виконанням думи «Про Марусю Богуславку», а українське відділення «Голосу Америки» присвятило йому спеціальну програму.

В еміграції розкрились нові грані таланту композитора-імпровізатора, аранжувальника дум і стилізатора билинного епосу.

Тоді ж Штокалко створив великий фонограм-архів із творів української традиційної музики у власному виконанні (обробив для бандури понад 300 пісень, балад і дум, записав на плівку 5 дум, 3 билини, багато пісень і танців.)

При запису музичних творів користувався двома бандурами.

Життєвий шлях видатного бандуриста завершився 28 червня 1968 році у Нью-Йорку. Він похований на українському цвинтарі в м. Баунд-Брук (штат Нью-Джерсі).

Справжнє відкриття особистості Зіновія Штокалка-Бережана, поцінування його таланту прийшли лише після смерті митця.

Традиції З. Штокалка в західній українській діаспорі продовжили його учні – Микола Дяковський, Лев Майстренко, Андрій Горняткевич. Останньому належить видання «Кобзарського підручника» та репертуарного збірника «Кобза», який було складено ще у львівський період.

Збереженню фонограм-архіву З. Штокалка треба завдячувати Левку Майстренкові, ініціатору й організатору проведення вечорів його пам’яті, автору низки статей про бандуриста. 

У 1986 році, в Українському музеї Нью-Йорка, відбулася Перша виставка кобзарського мистецтва, на якій було представлено звукозаписи музичних творів Штокалка у виконанні автора, колекцію світлин, дві оригінальні бандури Штокалка з приватних колекцій.

У листопаді 1989 року громадськість Тернопільщини вперше познайомилася з творчістю бандуриста-віртуоза на концертах. Про талант Штокалка розповідали відомі кобзарі сучасності: Юліан Китастий, Павло Писаренко, Віктор Мішалов.

Вагомий внесок у пропаганду музичної спадщини митця у 1990-ті здійснили студенти ЛНМА ім. М. Лисенка Тарас Лазуркевич, Олег Созанський, Дмиро Губя’к, Роман Антонюк під керівництвом професора Василя Герасименка. Вони розпочали розшифрування музичних композицій із фонозаписів Штокалка.

Іменем митця названо Всеукраїнський фестиваль-конкурс кобзарського мистецтва «Срібні струни», що проводиться серед студентів ВНЗ музично-педагогічних факультетів у ТНПУ.

У 2008 році реставровано, систематизовано за жанрами та видано аудіодиск за назвою «Відлуння століть… », куди увійшло 102 музичні композиції в інтерпретації Зіновія Штокалка.