Не маємо права забути. Хто, як і кого розстріляв у Сандармоху 

Сандармох ­– так за назвою наближчого болота назвали урочише на півночі російської республіки Карелія, де у 1997 році були знайдені масові захоронення страчених НКВД (Народный комиссариат внутренних дел СССР – ред.) в’язнів Соловецького концтабору – СТОН (Соловецкая тюрьма особого назначения – ред.)
Українські історики кажуть, що не варто навіть перекладати «НКВД» як «НКВС», оскільки ця структура завжди керувалася лише із Кремля і жодного права ухвалювати автономні рішення її підрозділи в Україні не мали.
Спочатку думали, що в'язнів вивозили човнами у Біле море і топили. Але у 1995 році директор Санкт-Петербурзького науково-дослідного центру «Меморіал» Веніамін Іофе віднайшов розстрільні списки в архіві Архангельського управління ФСБ. Він потім написав листа до архіву СБУ, у якому повідомив, що серед жертв Сандармоху – чимало людей з України.
Через два роки у липні 1997 року Юрій Дмитрієв із членами санкт-петербурзького й московського «Меморіалів», обстеживши гектари карельської тайги, знайшов 236 розстрільних ям. Дослідники організували розкопки і документування їхніх результатів.
Українські історики теж почали їздити в Карелію і досліджувати архіви. Результатом стало видання тритомника «Остання адреса» під авторством Володимира Пристайка, Олександра Пшеннікова та Юрія Шаповала.
Спираючись на архіви та розкопки, дослідники вважають, що в урочищі Сандармох НКВД знищило загалом до 9,5 тисяч людей 58 національностей та етнічних груп, представників десяти релігійних конфесій.
Імена 1111 в'язнів першого соловецького етапу, яких розстріляли в період з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року, встановлені точно.
У всіх досліджених черепах – кульові отвори.
Керувати каральною операцією доручили Михайлу Матвєєву, заступнику начальника Ленінградського управління ОГПУ по адміністративно-господарській частин. Матвєєв давно і довго служив у каральних органах, довгий час спеціалізувався на катуванні та виконанні вироків, а у той період вже відпочивав на відносно спокійній посаді після «важкої праці».
Відібраних соловецьких в’язнів спочатку етапували морем до Кемі, звідти перевезли залізницею до карельського Медвеж’єгорська і розмістили у слідчому ізоляторі ББК НКВД.
Приміщення там було недостатньо велике, тому в’язнів довозили по мірі того, як звільнялося місце після страт у кар’єрах та ямах поблизу болота Сандармох.
Є підстави вважати, що більшість страчених Матвєєв убив власноруч. Допомагав йому помічник коменданта УНКВД Ленінградської області Алафер.
До «бригади» Матвєєва також входили конвоїри Ганцов, Ларіонов, Васильєв, Деревянко, Кузнецов і Твердохлєб. На страту людей возив водій вантажівки – Воскресенський. Ще був водій легкового автомобіля Федотов і господарник Орлов, який, за словами Матвєєва, допомагав йому «приймати за списком заарештованих»
Коли в’язні зрозуміли, що їх везуть на страту і спробували втекти, Матєєв наказав перед тим, як доправляти у Медвеж’єгорськ, роздягати усіх до білизни, зв’язувати руки і затикати роти кляпами. Так в’язнів і вантажили у кузов вантажівки.
Далі людей ставили на край ями і Матвєєв убивав їх пострілом у лоб.
Документи кажуть, що 1 листопада було розстріляно 210 осіб, 2 листопада – 180, 3 листопада – 265, 4 листопада – 248 осіб.
Розстрілював Матвєєв, як сказано в одному з документів, «быстро, точно и толково».
З 1111 в’язнів, розстріляних у Сандармоху, з України походили 287 людей. Цей доповнений список склав Сергій Шевченко.
У Сандармосі «каральний меч Сталіна» в особі малограмотного капітана Матвєєва стратив тих, хто міг зробити і робив українське мистецтво та науку повноправними елементами світового прогресу.
Постріл у голову обірвав життя нашого земляка, засновника нових підходів до світового театрального мистецтва, режисера театру «Березоль» Леся Курбаса; драматурга Миколи Куліша, чиї п’єси йшли в Парижі, Нью-Йорку, Москві, Варшаві; письменників і поетів Зерова, Вороного, Ірчана, Епіка, Паніва; письменника, філософа і перекладача Валер’яна Підмогильного; учених Сергія Грушевського, Степана Рудницького, Олександра Бадана- Яворенка; прем’єр-міністра УНР Чехівського, міністра УНР Крушельницького, наркома освіти УРСР Полоза та інших.

За матеріалами «Радіо Свобода» https://www.radiosvoboda.org/a/29582023.html