На межі Тернопільської і Хмельницької областей краяни відзначили 102-у річницю Акту Злуки УНР і ЗУНР  та День  Соборності України

Святкова колона від Тернопільської області, у складі якої – народний депутат України Іван Чайківський, голова обласної ради Михайло Головко, перший заступник голови Володимир Болєщук, заступник голови Ігор Сопель, депутати обласної ради, Тернопільської районної ради, місцевих рад,    пройшла  Підволочиськом до мосту через річку Збруч, який нині єднає дві області – Тернопільську та Хмельницьку.

Свого часу ріка була своєрідним кордоном між Російською та Австро-Угорською імперіями. Український народ на початку ХХ століття повстав проти ярма. А 1919 року 22 січня на Софіївському Майдані в Києві було проголошено злуку Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки.

На середині моста зустрілись колони областей – сусідів, обмінялись короваями та, як вже стало доброю традицією, з’єднали дві частини державного прапора: з тернопільської сторони - жовту і хмельницьку  - блакитну.

Урочисті заходи розпочались хвилиною мовчання в пам’ять Героїв Небесної Сотні, тих, хто загинув, захищаючи Україну на Донбасі, а також усіх, хто віддав життя заради незалежності та соборності нашої держави.

Владики та всечесні отці Тернопілля та Хмельниччини відправили молебень за соборність та єдність України.

Учасників святкових заходів привітали народні депутати від Тернопільщини Іван Чайківський та Хмельниччини – Сергій Лабазюк.

Виступаючи під час урочистих заходів з нагоди цієї  історичної віхової події, голова Тернопільської обласної ради Михайло  Головко зазначив: «Кращі сини та дочки нашого народу полягли заради великої мрії, щоб жити у вільній соборній країні. ХХ століття – буремне, століття світових війн та революцій. Упродовж віків розірваний на частини завойовниками різних ґатунків український народ піднявся з колін, скинув невільницькі пута двох імперій: Лівобережна Україна  – Російської, Правобережна – Австро-Угорщини. «Сповнилися відвічні мрії, для яких жили й за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу», — пролунало 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві.  

Ми вшановуємо цей день, але й пам’ятаємо, що, на жаль, 102 роки тому нам не вдалось втримати незалежної Української держави через чвари, через відсутність потужної національної еліти. Були тоді націоналісти, герої, які хотіли іти в бій та віддати життя за вільну Україну, але й були інші, котрі не хотіли незалежної України, бачили її майбутнє у складі імперії. На жаль, ті самі ідеї звучать і сьогодні. Як і тоді, понад сто років тому, ці запроданці відмовляються від власної армії. Ми отримали важкий історичний урок – великою кров’ю українці заплатили за таку політику: смертями по таборах, гулагах, голодоморах, колективізації.

І сьогодні ми продовжуємо боротись. Бо цей символічний кордон на Збручі змістився. Нині він на Донбасі. Наш одвічний ворог - московія  та інші сусіди - не хочуть  незалежної, сильної  України.

Тому маємо покладатись лише на себе. На свою сильну армію, на наших добровольців. І тоді жоден ворог не зможе ступити на святу українську землю. Саме у цьому є наша сила. Ми маємо йти шляхом розбудови потужної Української держави.

 Переконаний, що насильно відібрані в України території повернуться у сильну, економічно розвинуту державу Україна. Слава Україні! Героям слава».

Урочистості завершились історичною реконструкцією та святковим концертом.