«Як мимоволі творить він красу»: у Тернопільській ОУНБ презентували виставку-портрет
Виставка приурочена до 80-річчя від дня народження заслуженого артиста України, відомого актора Івана Миколайчука, — розповідають у бібліотеці.
Вже з перших ролей – Івана Палійчука у «Тінях забутих предків» і Тараса Шевченка у фільмі «Сон» – Іван Миколайчук став обличчям українського кіно, символом його досягнень, і залишається поки що в цьому сенсі неперевершеним. Значною мірою завдяки акторові фільми ті увійшли до золотого фонду українського кіно.
Як, незважаючи на юний вік – було йому всього 22 роки, – Іванові Миколайчуку вдалося сягнути таких вершин? Акторським талантом він був наділений від природи. Мав добрих учителів. Крім того, боготворив своїх героїв і, надавши їм власної плоті, вдихнув у них і власну душу. За велінням долі його дебют був вчасним – українське кіно пережило піднесення й потребувало свіжих сил. І нарешті, він виявився цілком зрілим, щоб перевтілитися в давніх предків: в одному випадку – геніального поета й пророка, в іншому – свого земляка, наповнивши цей образ глибоким філософським змістом.
Починав Миколайчук у театрі, але обрав кіно, високо оцінивши його можливості. Монтаж багато в чому коригує внутрішню драматургічну лінію акторського образу на екрані. В результаті образ стає зображально багатограннішим, аніж у театрі, а тому й більш індивідуально-конкретним. У цьому розумінні кіно зблизило екран і глядача на дистанцію, недоступну театрові. Крім того, кіно вимогливіше у виборі, в організації своїх виражальних засобів, в узагальненнях. Це мистецтво вищої точності. Саме точність і властива Миколайчукові-актору.
Після блискучого старту за перші вісім років акторської кар’єри він знявся у 17 фільмах, серед яких такі популярні, як «Гадюка», «Бур’ян», «Комісари», «Розвідники», «Білий птах з чорною ознакою». Останній, де Миколайчук уже не тільки актор, а й співавтор сценарію й укладач музики, був високооцінений – він здобув золоту медаль VII Московського міжнародного кінофестивалю і мав великий прокатний успіх. Розширення кола професійної діяльності було викликано тим, що його не задовольняли ролі, які йому пропонували. Відчуваючи себе не тільки виконавцем чужої волі, він прагне збагатити українське кіно, піднести його на художній рівень.
Потім – «Пропала грамота», фільм, який і нині залишається культовим. На жаль, після того, як на владному олімпі в Києві відбулися зміни, пов’язані з приходом В.Щербицького, почали забороняти все, що мало бодай найменше національне забарвлення, а вільнолюбні й мислячі митці або були ув’язнені, як Сергій Параджанов, або потрапили під негласну заборону. Як митець з яскраво вираженою національною суттю, під заборону потрапив і Миколайчук – його задуми були відкинуті й сім років він залишався безробітним.
Іван Миколайчук глибоко усвідомлював свою місію і можливості впливу кіно на людську свідомість та людські душі. В задушливих умовах суспільної стагнації й переслідувань інакомислячих він прагнув використати кожну нагоду, щоб творити й творчістю – як актор, сценарист, режисер – нагадувати українцям про Україну. Саме тому його й не допускали до екрану, а зніматися у невиразних фільмах він відмовлявся. І тільки 1979 р. він зміг реалізувати себе як режисер, поставивши фільм «Вавилон XX» за романом Василя Земляка «Лебедина зграя», що дістав приз за кращу режисуру на Всесоюзному кінофестивалі в Душанбе (1980). Ще через два роки – «Така пізня, така тепла осінь», де був, як і в попередньому, виконавцем головної ролі, співавтором сценарію та укладачем музики.
Іван Миколайчук – заслужений артист України з 1968 р., лауреат державної премії ім. Т.Г.Шевченка за створення різнопланових національних образів (1988, посмертно) – залишив глибокий і незабутній слід в українському кіно, в українській культурі. Знявся у 37 фільмах, в тому числі в Росії, Югославії та Болгарії. Написав одинадцять сценаріїв (десять з них у співавторстві) та п’єсу. Поставив два фільми.
Пам’ять про Івана Миколайчука жива:
- до 60-річчя митця 15 фільмів, де він знімався, було випущено на аудіовізуальних носіях великим тиражем, час від часу їх транслюють по телебаченню;
- поставлені документальні фільми – «Іван Миколайчук. Тризна» (режисер Василь Вітер), «Іван Миколайчук. Посвята» (сценарій Людмили Лємешевої, режисер Анатолій Сирих), «Іван Миколайчук. Книга життя» (режисер Василь Ілащук);
- пам’ятник роботи Анатолія Фуженка встановлений на Байковому кладовищі, погруддя – в селі Чорториї, де він народився;
- на Київській кіностудії ім. О. Довженка, де працював, та на будинку в Києві, де жив, – меморіальні дошки;
- випущено книжки – «Білий птах з чорною ознакою» (спогади, сценарії, 1991), «Іван Миколайчук» (життєпис і творчий портрет, 2004), каталог і календар.
