У 1944-1951 роках комуністичними тоталітарними режимами СРСР та Польської Республіки з політичних і національних мотивів було депортовано на територію УРСР понад 520 тисяч українців з місць їхнього постійного проживання на етнічних землях Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини. Одночасно майже 800 тисяч поляків було переселено з українських територій до Польщі.

Процес депортації супроводжувався тотальним насильством, вилученням майна, встановленням режиму спецпоселень без права повернення на свою прабатьківську землю, обмеженням політичних, соціальних, економічних і культурних прав.

Масовими депортаціями українцям завдано непоправних людських, моральних, матеріальних втрат, знищено цілий пласт духовної і матеріальної культури, яка була складовою загальноукраїнської, призупинено тисячолітнє існування найзахіднішої гілки українства. Сьогодні навіть серед чинних народних депутатів України є чимало нащадків тих українців, які були депортовані з території сучасної Польщі.

На об'єктивну політичну та правову оцінку цих подій і виплату компенсацій за втрачене майно переселені українці та їх нащадки сподіваються від своєї держави вже 30 років. Громадські організації, які об'єднують депортованих українців із Закерзоння, а також Волинська, Івано- Франківська, Львівська, Рівненська та Тернопільська обласні ради неодноразово звертались до керівництва нашої держави протягом усіх років незалежності України з вимогами надати об'єктивну політичну і правову оцінку депортації українців із їх прабатьківських земель у 1944-1951 роках як депортації за національною ознакою та надання постраждалим статусу депортованих осіб.

У Постанові Верховної Ради України від 08 листопада 2018 року № 2608 - VIII «Про відзначення на державному рівні 75-х роковин початку депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944-1951 роках» вказано, що зазначені примусові переселення були такими, що порушують права людини. Проте досі не прийнято жодного рішення щодо відшкодувань матеріальних та моральних збитків, завданих людям внаслідок депортації. На сьогодні безпосередніх потерпілих залишилось зовсім мало, тому не можна далі відтягувати вирішення цього питання.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 червня 2004 року у справі «Броньовський проти Польщі» (заява № 31443/96) визнано, що Угода від 09 вересня 1944 року «Про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР» не мала жодних правових підстав для її підписання, а дії, пов'язані з виконанням її умов з примусової евакуації, є незаконними.

Республіка Польща вже кілька разів розглядала проблему з відновлення історичної справедливості і захисту прав своїх громадян та запровадила компенсації за майно, втрачене громадянами Польщі в результаті переселення, в тому числі з території сучасної України. З 2003 року у Республіці Польща діє Закон «Про реалізацію права на компенсацію за майно, що залишилося за межами нинішніх кордонів Республіки Польща». Законом від 2005 року переселенцям або їх спадкоємцям передбачено повернення 20 % від вартості втраченого майна. У 2014 році Республіка Польща розширила коло громадян, які отримали право на компенсації.

В Україні у 2014 році ухвалено Закон України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою». Проте його дія не поширюється на депортованих українців із Закерзоння. У цьому Законі справедливо передбачені виплати спадкоємцям депортованих на основі оцінки вартості майна. Так, частиною третьою статті 7 Закону України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» передбачено, що відшкодування вартості вилучених внаслідок депортації будівель та іншого майна депортованій особі або ії спадкоємцям здійснюється поетапно протягом п'яти років після прийняття відповідного рішення уповноваженим органом. При цьому одноразово сплачується не менше п'ятої частини нарахованої суми. У разі смерті депортованої особи після прийняття відповідного рішення відшкодування вартості здійснюється спадкоємцям такої особи.

03 вересня 2019 року у Верховній Раді України зареєстрований проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання депортованими громадян України, що у 1944-1951 роках були примусово переселені з території Польської Народної Республіки» (реєстраційний номер 2038), який у разі його прийняття створить правові підстави для визнання примусового переселення осіб українського походження у 1944-1951 роках з місць їх постійного проживання на території Польської Народної Республіки депортацією.

Проте у запропонованому законопроекті передбачаються лише нарахування щорічної разової матеріальної допомоги. Відтак, розміри компенсацій для депортованих українців із Закерзоння не враховують вартості будівель, землі чи іншого майна. Це дуже важливий момент як для правової держави, так і для принципів справедливості. Тобто, замість запровадження механізмів для оцінки майна і виплати справжніх компенсацій на основі документів пропонуються чергові разові виплати.

Ще одним недоліком цього законопроекту є непоширення компенсацій на спадкоємців депортованих українців. Отже, виплати пропонується провести лише тим небагатьом, кому поталанить дожити до часу прийняття цього законопроекту.