Тернопільський обласний краєзнавчий музей запрошує на виставку
120 років тому, 29 вересня, відбулося урочисте освячення однієї із найкрасивіших історичних пам’яток Тернополя — костелу єзуїтів. З цієї нагоди в експозиційній залі відділу новітньої історії музею презентували виставку під назвою «Час і доля не щадили його…».
На виставці представили фотокартки, листівки з зображенням костелу єзуїтів та літературу, присвячена даній тематиці.Особливої уваги заслуговує книга «Historya zniesienja zakonu jezuitow. Ijego zachowaniena Bialey Rusi» («Історія ліквідації закону (ордену) єзуїтів і його збереження на Білій Русі»), видана в 1874 році у Львові. На титульній сторінці присутній штамп народної читальні с. Струсів, що свідчить про зацікавлення краян історією чину єзуїтів — найповажнішого з монаших орденів католицької церкви. Відвідувачі експозиції можуть оглянути також буклети, каталог та інші цікаві експонати.
Спорудження єзуїтського храму в Тернополі пов’язане з відкриттям у місті гімназії, де першими вчителями були монахи-єзуїти, які у 1820 році поселились у монастирських келіях ордену домініканців (зараз це приміщення належить греко-католицькому Архикатедрального собору Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії). У 1825-1826 роках було збудовано корпус конвікту (монастиря). У 1899 році громада міста виділила ділянку землі під храм. 14 травня 1899 року було освячено наріжний камінь під будівництво, яке завершилося в 1901 році. Костьол збудовано за проєктом львівського архітектора Діонізія Кжичковського. Будівельниками керував брат Юзеф Бялобжескі. Головними виконавцями були тернополяни — інженер Закжевські та майстер Миколай Кордуба. Основним фундатором костьолу був Вацлав Баворовські. Це було зазначено на мармуровій таблиці, яка знаходилася в преcбітеріумі костелу, а в захристії було розміщено його портрет.
Даний костел виконував роль парафії без права парафії для передмістя за Рудкою, відомого ще як Заруддя (Заруда). Його споруда знаходилася по вулиці Петра Скарги — одного із чільних діячів ордену єзуїтів (тепер — вулиця Юліана Опільського).
Храм був побудований у неороманському стилі. Тринефну споруду увінчувала чотириповерхова вежа і невеличка дзвіниця. Довжина споруди становила 42 м, ширина — 17 м. Це був найменший костьол у Тернополі, але просторий і затишний. Пишне внутрішнє оздоблення храму було у романсько-бароковому стилі. Головний вівтар був виконаний за проектом Яна Клімікау 1900-1901 роках в неоренесансному стилі з неороманськими елементами.
У травні 1900 року в одній з паризьких фірм було закуплено 4 фігури ангелів до головного вівтаря. Також із Парижа була привезена фігура Найсвітлішої Діви Марії, яка також розміщувалася у головному вівтарі. У лівому бічному вівтарі була фігура святого Ігнатія (копія роботи Пауля Рубенса), з правого боку — фігура святого Хреста.
У цій сакральній споруді розміщувався також орган, привезений із Сілезії, що мав 18 регістрів. Його виготовили у 1900 році брати Регеріф. Внутрішній розпис костелу виконав Ян Табіньський. Стіни храму були гарно оздоблені фресками, сюжетами на релігійну тематику, іконами. Різьба була покрита позолотою. Сонячне проміння потрапляло у храм через кольорові вітражі, а також костьол мав електричне освітлення.
Важкі часи настали для костелу у період Першої світової війни, коли його закрили. Богослужіння відновлено у липні 1917 року. Під час бомбардувань у 1941 році костьол уцілів, але воєнні події 1944 року наполовину знищили приміщення. У липні 1945 року, у зв’язку із евакуацією польського населення з Тернополя, внутрішнє оздоблення з костьолу було вивезено в Польщу. Певний час він стояв пусткою. Спочатку планувалося використовувати його для культурних потреб міста, але за рішенням тодішньої влади вежу і дзвіницю знесли, а в будівлі розмістили Тернопільську швейну фабрику.
Численні перебудови до невпізнання змінили гарну і затишну споруду костьолу. Місто втратило ще один цікавий штрих у своєму архітектурному обличчі.
Луцька Марія, науковий співробітник
методичного відділу.
