Мандруємо Тернопіллям: Збаразький замок — окраса міста козацької звитяги
Давній Збараж виник на місцевості, яку перетинав «чорний шлях», і яка була плацдармом для неодноразових військових подій. Це диктувало місту особливі умови, змушуючи мешканців до будівництва оборонних систем високої стійкості.
Та, незважаючи на міцні укріплення, Збараж періоду Київської Русі неодноразово зазнавав нищівних поразок. Після кожної руйнації місто як казковий фенікс, піднімалося з руїн, відроджувалося, а на місці старих, знищених споруд зʼявлялися нові в інших архітектурних і конструктивних формах.
Відомо, що перша Збаразька фортеця, яка була деревʼяною і збудованою на Княжій (Замковій) горі, згадується у 1211-му році Іпатіївським літописом як центр княжого володіння. У 1383-му році на місці деревʼяних укріплень спорудили новий замок, який двічі вщент руйнували татари.
До наших часів зберігся замок, побудований на високій горі на березі річки Гніздна князями Збаразькими в 1620-1631-му роках за проектом італійського архітектора Вінчеццо Скамоцці. Споруджували замок під керівництвом видатного фортифікатора, італійця Генріха ван Пеене. Пізніше володарями замку стали князі Вишневецькі, які продовжили його будівництво. В середині XVII ст. замок перейшов у власність князів Потоцьких.
Збараж – місто козацької звитяги, в історії України часів визвольної війни українського народу 1648–1654-их років. П’ять разів війська Богдана Хмельницького були у Збаражі. У 1649-му році козацьке військо разом із татарами в Збаразькому замку, мов у пастці, закрило польсько-шляхетське військо Яреми Вишневецького. Облога тривала сім тижнів. Ці події яскраво змальовані в багатьох літературних творах і, зокрема, в романі польського письменника Генріха Сенкевича «Вогнем і мечем».