Мандруємо Тернопіллям: Домініканський костел святого Станіслава
Домініканський костел святого Станіслава — справжній красень, улюбленець паломників і туристів, шедевр надвіслянської готики — через століття захоплює, приваблює, дивує.
Домініканці, які збудували цей храм з’явилися на сторінках Чортківського літопису під час перебування господарем міста Станіслава Гольського (1553—1612), який не тільки запросив ченців ордена для поселення в цих краях, але і виділив кошти для спорудження необхідних для їх перебування комплексу приміщень. За легендою, він похований у підземеллях костелу. Храм був повноцінною оборонною спорудою, і монастир й сам костел захищали високі мури з бійницями.
У 1663-му році, під час військового походу, тут був проїздом польський король Ян Казимир, який відвідав замок,монастир та богослужіння в костелі. А в 1683-му році, повертаючись з походу на Камʼянець-Подільський, у костелі перебував Ян ІІІ Собеський.
ХIX ст. чортківська святиня зустріла, будучи напередодні свого найбільшого розквіту, мала у своєму арсеналі три дзвони на дзвіниці, шість вівтарів, мощі святого Теофіла і чудотворний образ матері Божої Розарії (св. Вервиці), опікунки полонених та поневолених. За 10 років ікона прославилася великою кількістю див (близько 80). Під час свого походу 1663-го року король Ян Казимир подарував ікону чортківським отцям-домініканцям.
Як вижила чудотворна ікона в криваві часи ХХ ст. — залишається таємницею, але вона вижила, і в 1945-му році була перевезена в Краків. З 1983-го року виставлена в каплиці святого Яцека у Варшаві, а в Чорткові зберігається її копія.
Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. стало зрозумілим, що приміщення костелу не вміщає всіх парафіян. Тому його було перебудовано за проектом польського професора Сас-Зубжицького в готико-надвіслянському стилі. Роботи розпочали в 1903-му році і тривали вісім довгих років, при цьому проект не одного разу змінювався автором відповідно до його нового бачення тенденцій сакральної архітектури галицької землі: з’єднання класичних строгих традицій готики з одухотвореними елементами епохи Відродження. Але очікування і копітка праця зробили свою справу — нова святиня отримала унікальний, ні з чим не порівнянний, вигляд.
Бойові дії І світової війни і російська окупація мало позначилися на долі католицької святині. Зате в післявоєнний період, коли в Галичині знову встановилася польська влада, храмове вбрання не тільки доповнив новий вівтар й амвон, а так само різьблені декорові елементи пресвітерія та оновлений орган.
До 1945-го року костел був римо-католицьким, потім його передали православній церкві. Але він протримався недовго. У 1959-му році його закрили та розмістили в ньому склад мінеральних добрив. Після війни у храм привезли на зберігання частину великого Дрезденського органу. Коли в 70-их рр. німці запропонували викупити орган, продати було вже нічого: інструмент розкрали на кольорові метали…
Святиня повернулася в лоно католицької віри лише в 1989-му році, і відразу ж тут були розпочаті відновлювальні роботи. А вже двома роками пізніше в ці стіни повернулися домініканці, які почали копітку працю з відтворення колишньої величі чортківського храму. На сьогодні за ескізами Яна Саса відтворено головний його вівтар і зовнішнє оздоблення блищить колишньою пишністю.
У наш час костел повернули до життя. І той, хто бачив його хоч раз, вже коли не зможе забути його величі. Слово «вражає» не передає усіх відчуттів при спогляданні.
