«З 2000-го року у цей день усі охочі пишуть «Диктант національної єдності», котрий лунає у прямому ефірі «Українського радіо». Зараз диктант пишуть кульковою ручкою, а колись наші бабусі писали у шкільних зошитах пером, умочуючи його в посудину з чорнилом. Така ємність називалась чорнильницею. В Україні вона ще отримала назву «каламар» і особливого поширення набула в козацькі часи, — розповідають у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї. — Перша старовинна чорнильниця знайдена археологами в давньоримському місті Геркулануме. Це — глиняна чаша, на дні якої зберігся осад темного кольору. Після проведення досліджень з’ясувалося, що це була найдавніша чорнильниця, в якій протягом тисячі років перебували давні чорнила, виготовлені з сажі, розведеної маслом. Згодом посудини для чорнильниць почали виготовляти з металу, рогу або шкіри. Чорнильниці зі скла вперше з’явилися в Англії».

 

Як зазначають у музеї, найзручнішими були чорнильниці — «непроливайки» або «невиливайки», які надійно тримали чорнила всередині. У «гирлі» «непроливайки» знаходилась спрямована всередину конусоподібна воронка. В таке «горло» чорнила легко заливалися і при падінні не розливалися. Їх ще називали учнівськими.

 

«Наявність в будинках у XVIII–ХХ ст. письмового приладдя, чорнила, чорнильниці, пера було невід’ємним атрибутом грамотності та освіченості його власника. Чорнильниці були різними за формою та розміром і виготовлялись з різних матеріалів: камінь, кераміка, метал, в тому числі й дорогоцінний, фаянс, порцеляна, полімер. Могли мати підставку і кришку або ж доповнення з кількох канцелярських предметів, таких як підставка для пер, перочистка, прес-пап’є для вимочування чорнил та ін. Вони несли естетичне та мистецьке значення і використовувались у повсякденному вжитку. Шкільне письмове приладдя, зокрема, чорнильниця поряд з грамотою навчала чистописанню та каліграфії», — зазначають у музеї.

 

У фондовій збірці музею зберігається скляна масивна чорнильниця, яка має форму гранчастого квадрата (10,5 х 10,5 см.). Висота — 7,5 см, вага — 2 кг. Поверхня корпусу оздоблена опуклим рельєфним орнаментом. Денце рельєфне. Зверху круглий глибокий отвір для чорнила. Накривається масивною металевою грибоподібною кришкою. Чорнильниця поступила до музею у 1965 році з села Салівка Чортківського району. Належала вона Батюку С. Я. (1891—1965 рр.), художнику, педагогу, майстру різьблення по дереву.

 

«Чорнильниця була головною окрасою письмового стола протягом кількох століть, а зараз їх можна побачити лише музеях, чи приватних колекціях», — підсумовють Галина Васильцьо та Галина Тарас, старші наукові співробітниці відділу фондів, які підготували розповідь.