Музей національно-визвольної боротьби Тернопільщини запрошує на виставку
У Музеї національно-визвольної боротьби Тернопільщини діє виставка, присвячена 125-ій річниці з Дня народження видатного українського письменника та поета, сотника Армії УНР та одного зі засновників ОУН, культуролога-енциклопедиста, публіциста та літературного критика Євгена Филимоновича Маланюка.
Довідково.
Народився Євген Маланюк 2 лютого 1897 р. в с. Новоархангельську (нині Кіровоградської області). Батько був нащадком козацько-чумацького роду, а мати походила з сербів, що після ліквідації Запорозької Січі були запрошені заселяти звільнені від запорожців землі й служити в російському війську. Вдома була багата бібліотека, і хлопчик рано прилучився до літератури. По закінченні Єлисаветградського реального училища вступив до Петербурзького політехнічного інституту, але в 1914 р. був мобілізований до царської армії. Закінчивши Київське військове училище, направлений на фронт у складі 2-го Туркестанського полку. Командував кулеметною командою на Південно-Західному фронті.
У 1917 р. разом з командуванням полку переходить до Української народної армії і керує оперативним відділом Генштабу. Після поразки національно-визвольних змагань залишається в таборі інтернованих у м. Каліші на території Польщі. Своєю зброєю обирає Слово. У Каліші організовує журнал «Веселка» (1922—1923 рр.), друкує перші вірші. З 1923р. жив у Чехословаччині. В Подебрадах закінчив гідротехнічний факультет Української господарчої академії, виїжджав на роботу до Польщі. З часом оселився у Варшаві.
Ознайомлення з «Празькою школою» українських літераторів, участь у варшавській літературній групі «Танк» утвердили за Є. Маланюком славу першорядного поета. Перша його збірка була спільна — «Озимина. Альманах трьох» (Каліш, 1923 р.). Далі з'являються окремі збірки — «Стилет і стилос» (Подебради, 1926 р.), «Гербарій» (Гамбург, 1926 р.), «Земля й залізо» (Париж, 1930 р.), «Земна Мадонна» (Львів, 1934 р.), «Перстень Полікрата» (Львів, 1939 р.) і підсумкова збірка першого періоду творчості «Вибрані поезії» (Львів—Краків, 1943 р.).
У цей період поезія Є. Маланюка зазнала суперечливого впливу символічної бароковості П. Тичини і неокласицизму М. Зерова та М. Рильського. Поетові, який перебував у принизливому становищі біженця, емігранта, Україна здавалася навіки втраченою, власне майбутнє постало у чорних фарбах.
У 1944 р. в Німеччині Є. Маланюк організував МУР (Мистецький український рух), який проіснував недовго. Емігранти з таборів «переміщених осіб» поступово виїжджали за океан. У 1957 р. у Нью-Йорку формується об'єднання українських письменників «Слово» і Є. Маланюк бере активну участь у його роботі. Одна за одною з'являються нові збірки поезій — «Влада» (Філадельфія, 1951 р.), «Поезія в одному томі» (Нью-Йорк, 1954 р.), «Остання весна» (Нью-Йорк, 1959 р.), «Серпень» (Нью-Йорк, 1964 р.), поема «П'ята симфонія» (Нью-Йорк, 1953 р.).
Уже після його смерті було видано двотомну «Книгу спостережень» (статті, нариси, спогади; Торонто, 1962, т. 2) та збірку поезій «Перстень і посох» (Мюнхен, 1972 р.).
В Україні (якщо не зважати на дві збірки, видані в 30-ті роки у Львові, коли він входив до складу Польщі) твори Є. Маланюка вперше з'явилися 1992 р. — «Поезії» (Львів).
Помер 16 лютого 1968 р. у Нью-Йорку.
