У Музеї національно-визвольної боротьби Тернопільщини розповіли про дві революції в новітній історії України
Так вже сталося в новітній історії України, що на листопад припав початок двох революції: 22 числа Україна відзначає річницю Помаранчевої революції (2004 р.), а 21 – роковини народного спротиву під назвою Революція Гідності (2013–2014 рр.). Ці дві події стали не тільки віхами української незалежності, але й складовою світових протестних рухів новітнього часу.
Незважаючи на дев’ятирічну різницю у часі ці революції тісно пов’язані між собою, адже їхній епіцентр містився у самому серці української столиці на Майдані Незалежності, переважна більшість громадян України були свідками тих доленосних подій, мільйони брали у них безпосередню участь, вийшовши з протестами на вулиці, площі, майдани всіх українських міст, щоб не допустити свавілля від влади, брехню політиків і провладних структур та не дозволити їм повернути рух України в бік її споконвічного ворога – ненажерливої московії, сучасної держави-терориста, неототалітарної росії.
Крім цього, ці революції поєднала одна особа – янукович, який в першому випадку спробував підтасувати результати волевиявлення людей на користь собі, а в другому – зробив свою останню, фатальну, помилку: будучи президентом, замахнувся на суверенітет України та став на бік росії, зрадивши цим український народ.
В 2004 р. народні виступи були надзвичайно широкими. Люди вийшли на вулиці бо побачили справжню загрозу від виборів без вибору та без змін, на які вони так сподівалися. Це був один, єдиний, всеукраїнський, протест проти корумпованої кучмівської влади, влади викоханих ним олігархів. І народ переміг! Тоді безкровно, державно-олігархічна гідра була переможена й помаранчеві прийшли до влади.
На жаль лідери Помаранчевої революції, упродовж кількох наступних років, зробили все можливе й неможливе, щоб своїми діями, невиконанням даних людям обіцянок, неймовірними амбіціями, постійними суперечками за посади тощо, дискредитувати ідеї майдану і, врешті-решт, привели до влади в 2010 р. зрадника януковича.
А далі, за його наказами, було скасовано День Свободи 22 листопада та приєднання його до Дня Соборності 22 січня, щоб українці почали забувати про свободу та Майдан. Під патронатом тодішнього міністра освіти і науки табачника, згадки про нього вилучалися зі всі шкільних підручників, а засоби масової інформації почали продукувати інформацію про те, що перемогу януковича 2004 року вкрали. Тоді люди настільки зневірилися в політиках та політиці, що ніхто вже й не вірив у другий масштабний спротив. Всі говорили, що майдан міг би зібратися знову, але не швидше як за кілька десятків років.Всупереч усім прогнозам і передбаченням, внаслідок чергової брехні, 21 листопада 2013 р. люди знов-таки масово вийшли з протестами на Майдан. Розпочався мирний Євромайдан, який згодом переріс у криваву Революцію Гідності з її «Небесною сотнею».
Уроки Помаранчевої революції янукович не засвоїв, бо відмовившись підписати Угоду про Європейську інтеграцію, сконцентрувавши усю владу в свої руках та руках своєї «сім’ї», почав керувати Україною як диктатор. Такого знущання українці не пробачили й піднялися, усі гуртом, проти російського зашморгу в руках януковича, як одна нація, як єдиний, соборний народ за українські національні та духовні цінності. За Україну!
Враховуючи знаковість двох українських революцій, 13 листопада 2014 р. Президент України П. Порошенко підписуючи указ про щорічне відзначення 21 листопада Дня Гідності та Свободи сказав: «Україна – це територія Гідності й Свободи. Такими нас зробила не одна, а дві революції – наш Майдан 2004 року, який був Святом Свободи, і Революція 2013 року, Революція Гідності. Це був надзвичайно важкий іспит для України, коли українці продемонстрували свою європейськість, гідність, своє прагнення до свободи».Мені випала честь стати свідком та бути учасницею цих двох історичних віх, які змінили життя не лише України, а й більшості українців. Новітні Революції змінили моє сприйняття навколишнього світу, сприйняття мого власного оточення, адже такі події викривають і показують сутність та справжні обличчя кожного з нас.
Ваврик Оксана,
в.о. директора музею, канд. мист. (PhD), ст. наук. співробітник, лауреат премії братів Лепких
