Василь Кук — легендарний генерал-хорунжий, останній головнокомандувач УПА
Сьогодні, 11 січня, виповнюється 110 років з дня народження визначного українського військового та політичного діяча, генерал-хорунжого, командира УПА-Південь, 2-го Голови Генерального Секретаріату УГВР, останнього головнокомандувача УПА (після загибелі Р. Шухевича) Кука Василя Степановича (псевдо: «Леміш», «Безіменний», «Бригадир», «Василь Коваль», «Грицько», Дніпровий», «Дніпровський», «Іван», «Кирило», «Кочегар», «Медвідь», «Сталевий», «Старий», «Юрко», «Юрко Леміш», «Юрій», «В. Є.», «-Д-», «ДД», «КЛМ», «Л.», «Ле», «Лем.», «МКЛ», «О», «-р-», «С-Вар», «С/М» тощо). Легендарного генерал-хорунжого УПА радянські спецслужби вистежували майже 10 років та за невловимість «нагородили» своїм розшуковим псевдонімом «Борсук». Про життєвий шлях Василя Кука розповіли у Музеї національно-визвольної боротьби Тернопільщини.
Василь Степанович Кук народився у селищі Красне Золочівського повіту Тернопільського воєводства (тепер Золочівський район Львівської області) в селянській багатодітній родині (двоє доньок і шестеро хлопців).
Впродовж 1923–1932 років він навчався у Золочівській класичній гімназії товариства «Рідна школа». З 1927 року В. Кук належав до молодіжної організації «Пласт» куреня імені Івана Богуна. Після закінчення гімназії навчався на юридичному відділенні Люблінського католицького університету. У 1929 році Василь Кук став членом Юнацтва ОУН, згодом – провідником юнацтва у гімназії та повіті. Від 1930 р. – член Золочівської повітової екзекутиви ОУН – референт юнацтва і організаційний референт, виконував кур’єрські завдання між краківським і львівським осередками ОУН.
Був політв'язнем польських тюрем (1933 р. на півроку за поширення листівок; жовтень 1933 – січень 1936 рр. за підозрою в підпалі польських маєтків).
З 1936 р. – Золочівський повітовий провідник ОУН. З травня 1937 р. – на нелегальному становищі, організатор підпільної типографії крайового проводу «Мандоліна» у с. Угринів на Підгаєччині, військових вишколів, автор посібника з питань конспірації «Пашні буряки» (1938 р.; під псевдо «інженер-агроном Лука Лемішка»), підручника «Гранатний вишкіл».
Брав участь у II (Краківському) Великому зборі ОУН(б). Організаційний референт революційної ОУН (1940–1941 рр.). У 1940–1941 рр. брав активну участь у роботі Військового штабу ОУН(б).
Весною 1941р. В. Кук очолив штаб Похідних груп ОУН(б) та в червні 1941 р. став на чолі Львівської провідної похідної групи, яка 30 червня організувала у Львові «Народні Збори», на яких проголосили Акт відновлення Української держави.
Протягом січня – серпня 1944 р. – організатор і крайовий командир УПА-Південь. Окрім підпілля на ПдСУЗ йому з 1944 р. було підпорядковано ще й ПСУЗ (ОСУЗ).
З осені 1944 р. – організаційний референт Проводу ОУН(б). З грудня 1945 р. – заступник Головного командира УПА й керівника підпільної мережі ОУН Р. Шухевича, з яким мав суперечності з тактичних і особистих причин та фактично контролював незалежно від нього підпілля підпорядкованих земель.
Від липня 1950 р. – Голова Проводу ОУН(б) на українських землях, Головний командир УПА та голова Генерального Секретаріату УГВР. 14 жовтня 1952 р. постановою УГВР В. Куку присвоєно військове звання генерал-хорунжий.
23 травня 1954 р. в бункері, у лісі біля с. Кругів Золочівського р-ну Львівської обл. аґентурно-бойовою групою КДБ УРСР В. Кук захоплений у полон. Спочатку доставлений до м. Львів, а згодом літаком – до м. Київ. Без суду перебував у внутрішній в’язниці МДБ УРСР.
Детальніше – за посиланням.