Скриня — невід'ємний атрибут інтер'єру традиційного житла українців до середини ХХ століття
Невід'ємну частину інтер'єру традиційного житла українців до середини ХХ століття становили лави, ліжка, столи, мисники і, обов’язково, СКРИНЯ. Вона була окрасою житла, показником добробуту сім’ї, незмінним атрибутом весільного обряду, невід'ємним складником дівочого приданого. Її ставили навпроти дверей, перед лавою, інколи «на покуті», під образами і покривали вишиваним рушником або тканим рядном.
Зайняла почесне місце старовинна мальована скриня і в експозиції Тернопільського обласного краєзнавчого музею у відділі давньої історії у куточку, де відтворено інтер'єр селянської хати.Виготовлена скриня невідомим майстром на початку ХХ століття. Згідно із фондово-обліковою документацією її подарували до збірки Подільського музею Товариства «Народна школа», який був відкритий 13 квітня 1913 року на вулиці Качали 2, нині бульвар Тараса Шевченка, де вона тоді експонувалася в одному із чотирьох залів.
А що ж таке скриня? Скриня – це вид дерев'яних меблів, виконаний із дощок столярним способом. Самих ремісників-столярів, що виготовляли такий цікавий атрибут інтер'єру житла, називали скринниками. Скрині виготовлялися з деревини явору, дубу, ялини, сосни, груші тощо.
У XVI–IXІХ століттях скриня виконувала подвійну роль у хаті: використовували її як стіл, за яким щоденно збиралася вся сім'я, а також як спеціальне місце для зберігання одягу та інтер’єрних тканин. У деяких районах Тернопільщини вона могла служити і ліжком.За конструкцією скриня в експозиції ТОКМ нагадує великий прямокутний ящик з рівною кришкою, має вмонтований замок, який замикається на ключ. Дно плоске, є нижня висувна шухляда, на якій закріплено два кільця. Стоїть скриня на чотирьох фігурних ніжках. Зовнішня поверхня прикрашена поліхромним орнаментом: квіткові віночки у комбінації зображень птахів. Грані прикрашені фігурною бляхою. Невід’ємним оздобленням скрині є ковані ручки по боках, які полегшували транспортування цього важкого та габаритного елемента меблів.
Всередині скриня теж не складної будови. Вона складається усього з двох відділень – великого основного і маленького, який називається прискринком.
В маленькому, як правило, зберігалися найцінніші речі: гроші і документи, а також усілякі дрібниці (ґудзики, заполоч (червоні і чорні нитки), шовкові хустинки, воскові свічки, наперстки, голки, прикраси-сережки, дукати і дукачі, різного роду намисто).В основному великому відділенні зберігалися насамперед сувої полотна, вишиті рушники, скатертини, простирадла, наволочки, домоткані рядна, настільники, верети. Вишивані сорочки, спідниці, обгортки-плахти, оксамитові безрукавки, пояси, вовняні камізельки, сардаки, навіть кожух, взуття, хустки, очіпки-намітки, різноманітні прикраси – все це господиня-мати спочатку зберігала у своїй скрині. А в п'ятнадцять років дочці справляли власну скриню. Найчастіше її купували на ярмарку.
Скриня – єдина річ в хаті, що була беззаперечною власністю лише жінки або її дочки. Вона закривалася на надійний замок і ключ був лише у господині. Купувалася один раз батьками молодій дівчині ще задовго до одруження і слугувала господині аж до смерті.
Весільна скриня не лише зберігала майно нареченої – вона таїла в собі дівочі мрії про майбутню долю, про заміжжя. Скриня з її змістом символізувала працьовитість молодої та її родини, адже більшість речей, які в ній зберігалися, виготовляли власноручно. Під час весілля, після обряду пов'язування молодих, це було за звичаєм в неділю після обіду, скриню з усім добром перевозили в дім нареченого. Скриню супроводжували брати й свахи, які дорогою показували посаг гостям і односельцям. Якщо посаг характеризував дівчину як старанну робітницю, то її зустрічали хлібом-сіллю. А молодий мав сплатити нареченій віно – своєрідний викуп, вартість якого дорівнювала вартості посагу.
Скриня впродовж віків відігравала важливу роль в житті і побуті української родини. У ній не лише зберігалися родинні цінності, а зберігалася пам'ять роду, традиції, родинне тепло.
Галина Завіша,
завідувачка сектора зберігання відділу фондів
