Михайло Головко: «Він був, є і буде прикладом для всіх нас та майбутніх поколінь...»
Сьогодні відбулося прощання з легендарною особистістю, Героєм України, сотенним УПА Мирославом Симчичем.
Завжди бадьорий, бойовий, сповнений енергії... Таким пригадується мені Мирослав Симчич. Таким я бачив його при кожній зустрічі. Найбільше закарбувалися його слова на марші УПА у 2013-му, за місяць до революції Гідності, які стали для нас пророчими: «Не думайте, що режим, їхня промосковська банда, віддадуть нам владу, її треба брати силою!» Це було початком нашої сьогоднішньої звитяги проти одвічного ворога, того ж ворога, з яким боровся і сотенний Симчич ще з юних років.У свої 18 Мирослав Симчич вступив до Юнацької ОУН. А за кілька років він очолить сотню, згодом стане командиром чоти в Березівський сотні. У січні 1945-го командував знаменитим Рушірським боєм, де отримав поранення. Разом зі своїми побратимами з Березівської сотні, в якій воювали понад 200 упівців, знищив каральний полк НКВС, що налічував понад 400 одиниць особового складу. Та, на жаль, в цьому ж році в сутичці з МГБ непритомним потратив у полон.
Засуджений військовим трибуналом у Станіславі на 25 років позбавлення волі. Після звільнення у 63-му через 5 років ув'язнений знову.Після 32-х років неволі, вже у незалежній Україні, проживав у своїй однокімнатній квартирі в Коломиї до останніх днів. Очолював Братство ОУН-УПА, проводив велику громадську і просвітницьку роботу.
Звання Героя України отримав аж на сотому році життя, коли московія розгорнула повномасштабну війну, коли, нарешті, прозріли і зрозуміли, що до Симчича і багатьох інших справжніх патріотів варто було прислухатися раніше. Адже саме такі, як він, можуть змінити курс історії русло слави і волі.
Все, що зробив Мирослав Симчич для кожного з нас та України, не можна перерахувати в одному дописі. Надихаючись його прикладом, наша Держава живе і продовжує самостверджуватися у світі.
Вічна пам’ять Герою! Слава Україні!
