Любомира Гайовська – визначна учасниця національно-визвольних змагань
9 травня відзначаємо 100 років від дня народження уродженки Тернопільщини, визначної учасниці національно-визвольних змагань, референта пропаганди Львівського Крайового проводу ОУН, працівниці підпільного Українського Червоного Хреста, письменниці та публіцистки Любомири Гайовської-Рути (псевдо: «Ольга», «Рута», «Романна», «Л-9»; літературний псевдонім: «Ольга Ілинська»). З метою вшанування пам’яті Любомири Гайовської «Рути» в Музеї національно-визвольної боротьби Тернопільщини організовано тематичну експозицію.
Люба (Любомира) Гайовська народилася 9 травня 1923 року в с. Шульганівка Чортківського р-ну Тернопільської обл. в українській національно-свідомій священницькій родині Онуфрія і Ярослави Гайовських. Походили вони з Тернопільщини: батько із села Озерна, а мати із сусіднього села. Гайовські виховали п'ятьох дітей: Ярослава, Богдана, Марту, Любу і Володимира. Богдан, Люба і Володимир згодом стали у ряди борців за волю і незалежність України. Від 1932 р. Любомира проживала у с. Шоломия під Львовом, де батько був парохом.З 1938 року Л. Гайовська член Юнацтва ОУН, а з 1940 р. – член ОУН. Закінчивши у Львові другу українську гімназію (1942), влаштувалася на роботу в Романівське лісництво, але незабаром була змушена перейти у підпілля. Впродовж 1944–1945 рр. Любомира – окружний референт УЧХ Львівщини, а відтак референт пропаганди (1946–1948) Львівського окружного проводу ОУН, референт пропаганди Львівського крайового проводу ОУН (1951–1954). Працювала у референтурі пропаганди ОУН під псевдонімом «Рута».
У 1947 р. Любомира була поранена в бою в селі Ілеві, у якому полягло дев'ять підпільників, лiкувалась у криївцi в с. Мала Горожанка (зараз Стрийського району Львівської області). У червні 1948 р. стала особистим секретарем Осипа Дяківа «Горнового» – крайового провідника та крайового референта пропаганди ОУН Львівського краю. Після його загибелі (28.11.1950 р.) – зайняла пост крайового референта пропаганди (1951 р.).
Л. Гайовська під псевдо О. Ілинська є авторкою оповідань з повстанської боротьби на Львівщині («Подвійною зброєю», «Шофер», «Посів», «Облава», «Стріча» тощо), декілька з них вміщені у збірці «З років 1950-х», та упорядником видання «Збірка споминів із повстанського життя» (1952) тощо. Від 1952 р. Л. Гайовська – головний редактор журналу «Літопис УПА». У виданій в Лондоні 1959 року книзі «Люди підпілля» є її твори «Тінь», «В непевності», «Облава», «Зустріч», «Посів».
З початку 1952 р. «Рута» залишилася єдиним живим членом крайового проводу ОУН Львівського краю. На зиму 1953–1954 рр. мешканець села Басівки (Сокільницької ТГ Львівського району Львівської області) влаштував «Руту» та її охоронця Мирона Мiкльоша «Миколу» на зимівлю в домі Ірини Забузької. Відтоді Ірина стала зв'язковою Люби.Ще 17 квітня 1953 р. начальником управління МВС Львівської області генерал-лейтенантом Строкачем затверджено «План агентурно-оперативних заходів з пошуків референта пропаганди Львівського крайового проводу ОУН «Рути». Для виявлення, арешту або ліквідації Л. Гайовської була створена окрема оперативна група з керівництва Відділу 2-Н УМВС та оперуповноважених низки районів області.
На допиті 23 листопада 1953 заарештований Жовквівський надрайонний провідник «Буй-Тур» проговорився, що «Рута» колись розповідала про добрі стосунки з дівчиною, яка працювала у Львові на шоколадній фабриці, а проживала в одному із сіл біля Львова.
21 січня 1954 р. за І. Забузькою встановлено оперативне стеження і виявлено, що вона купувала продукти харчування в значно більшій кількості, ніж необхідно одній людині.
28 січня кагебісти прийшли на Львівську кондитерську фабрику, де працювала Ірина Забузька, забрали її і примусили вести до свого будинку. Прийшовши на місце, Ірина відімкнула двері і увійшла, миттю засунувши двері на засув, попередила «Руту» та охоронця про оточення. Повстанці вирішили не здаватися живими. 28 січня 1954 р. у на хуторі Границя с. Скнилів під Львовом у бою із спецгрупою МДБ, аби не попасти живою в руки ворога, Любомира Гайовська застрелилася.
За матеріалами Володимира Мороза та Олександри Сось.
