У Тернопільському обласному краєзнавчому музеї знаходяться дивовижні картини у склі
В інтер’єрі Тернопільського обласного краєзнавчого музею, що виражає багатий різножанровий світ мистецтва, класичний вітраж став чи не найулюбленішою фотозоною відвідувачів. І не дивно. Адже містична гра кольору у сонячних променях заманює музейного відвідувача у світ гармонії, естетики та насолоди. Не піддатися – неможливо.
Тому, давайте разом «читати» ці дивовижні картини у склі. Два з них знаходяться у фоє музею.Вітражні композиції у тридільно вбраних вікнах (бо складаються із трьох частин 1,75 х 1,13 м) занурюють у світ поетичного слова, що напівпрозорими барвами білих, жовтих, червоних кольорів віддзеркалюють думки українських класиків, пророків Тараса Шевченка та Максима Рильського.
Композиції обох вітражів мають спільну побудову. Центральне місце займає текст-цитата, що уособлює весь сюжет композиції, розкритий у бокових склепіннях галереями образів людей як виразників тогочасного суспільства у підсилені архітектурних споруд і декоративних елементів.
Надихом до створення вітражного полотна, яке при вході бачить перед собою відвідувач, послужила творчість Шевченкового слова у вірші «І Архімед, і Галілей». У ньому згадані видатні постаті є символами шукачів істини серед бурхливості земного життя. Тому в композиції вітражу фігури людей представляють і тих, кому важливо знайти правду й справедливість, і заодно – руйнівників тієї самої справедливості. Вітражне зображення промовляє постійно змінними контрастними образами з присутністю високоморальних повчань, віри й одухотворення. Концептуальна ідея звучить так: гармонія відносин обов’язково виплекає омріяний світ людей, у якому:«Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі».
Поезія Максима Рильського у зримованих рядках: «Відцокотіли панські коні, лягає курява на шлях, як дим століть…», – увіковічнилась у наступному віражному відтворенні. Змістовно композиція доносить сторінки української історії, роздуми про буття, призначення, зв'язок поколінь образами людей, професій у різночасі. Відчувається в образі матері з немовлям поетично завуальований цикл постійного оновлення природи й людини. Фігури людей, що заповнюють обидві частини тематичної композиції, наділені журбою, однак, навіть ці виражені віхи «вікової печалі» мають ліричне звучання. Закінчення вірша, що стало цитатою вітражу, є суголоссям з українським класиком:«Благословенні мир і праця
на цій оновленій землі».
Детальніше – за посиланням
