«Крізь терни до зірок»: Патріарх Йосиф Сліпий – легендарна постать в українській історії XX століття
Сьогодні, 17 лютого, минає 132 роки з дня народження Йосифа Сліпого – церковного і громадського діяча, педагога, богослова, патріарха Української греко-католицької церкви, кардинала, керівника академічних інституцій, провідника української Церкви.
Патріарх Йосиф Сліпий – легендарна постать в українській історії XX століття. Його 92-річне життя найкраще характеризує вислів, який написаний на кардинальському гербі Патріарха – Per aspera ad astra («Крізь терни до зірок»).
Народився Йосиф Сліпий (Йосиф Коберницький-Дичковський) 17 лютого 1892 року на Тернопільщині в селі Заздрість, Теребовлянського повіту в багатодітній родині. Батько – Іван Коберницький-Сліпий, мати – Анастасія Дичковська.
У 1898 – 1901 роках навчався в початковій школі села Заздрість. З другого класу вивчав польську, німецьку мови. 1911 року з відзнакою закінчив Тернопільську українську гімназію. Під час візитації Тернопільщини митрополит Андрей Шептицький відвідав гімназію, де вперше побачив юного Й. Сліпого в церковному хорі гімназії. Юнак запам'ятався йому високим зростом (під 2 метри), могутнім, красивим басом. Фактично, митрополит взяв його під опіку.
У 1911 році вступив до Львівської духовної семінарії.
Після повернення з ув'язнення в Росії митрополит Андрей 30 вересня 1917 року в Унівській лаврі висвятив Йосифа Сліпого на священника. У 1918 році в Інсбруці Сліпий захистив докторську дисертацію на тему «Поняття про вічне життя в єванґелії св. Йоана»; 1921 року — габілітаційну працю «Вчення візантійського патріарха Фотія про Святу Трійцю».
По недовгій душпастирській праці з 1922 року – професор догматики греко-католицької Львівської духовної семінарії, з 1926 року – її ректор. Організатор Богословського наукового товариства, з 1926 року – його незмінний голова: написав для нього статут, згуртував навколо себе науковців. З 1923 року – засновник, редактор квартальника «Богословія». Розбудовував у 1929 році за дорученням митрополита Андрея Шептицького семінарію. 14 квітня 1929 року став ректором Львівської Богословської академії.
1939-го за згодою папи Пія XII митрополит Андрей Шептицький висвятив Йосипа Сліпого на єпископа із правом наступництва. Після смерті Шептицького 1 листопада 1944-го Йосиф Сліпий перебрав керівництво галицькою митрополією. Він взяв на себе відповідальність очолити Церкву у найважчий час, коли комуністичний режим намагався знищити віру в Бога. Попри труднощі війни, заслання, життя в еміграції, Патріарх впевнено йшов до своєї мети.
1945-го його заарештували радянські спецслужби. Йосифа Сліпого засудили на 8 років позбавлення волі, а після відбуття терміну, засудили знову.
1963-го завдяки клопотанню Папи Римського Іоанна ХХІІІ та Президента США Джона Кеннеді митрополита звільнили та вислали за межі СРСР. Він прибув до Риму та оселився у Ватикані, де його визнали главою УГКЦ. Тоді ж митрополит узяв участь у II Ватиканському соборі. 1965-го Йосиф Сліпий перший серед служителів української церкви увійшов до священної колегії кардиналів католицької церкви. 1975-го владика Йосиф Сліпий був коронований титулом патріарха.
Йосиф Сліпий добивався визнання Патріархату Української Греко-Католицької церкви. Завдяки йому в Римі побудовано Собор св. Софії, придбано і відновлено парафіяльний храм Жировицької Матері Божої, засновано Український Католицький Університет св. Климента.
Помер Йосиф Сліпий 7 вересня 1984-го у Римі.
Йосиф Cліпий – одна з найяскравіших постатей у новітній історії Церкви.
Патріарх виступав за збереження національної ідентичності, за міжцерковне зближення. У своєму «Заповіті» він звертав увагу на спільну спадщину київської християнської традиції як основу для майбутнього порозуміння. Цей документ водночас відображає пророче бачення того, що його Церква після десятиліть поневірянь відродиться на рідних землях. Він не дожив лише кілька років до легалізації УГКЦ в Україні.
Йосиф Сліпий зробив надзвичайно багато для примирення та єднання греко-католиків із православними. Коли він прилетів до Канади, то негайно поїхав до лікарні, де лежав хворий митрополит УПЦ Іларіон ( Іван Огієнко). Він мріяв про «церковне з’єдинення у здвигненні Патріархату Української Церкви». Головним постулатом цього єднання мали стати дві істини: Бог і Україна.
«Найбільша наша сила – це єдність, – писав він. – Ця єдність переходить вузькі межі часу і простору. Вона сягає в тисячоліття нашого християнства, в дальші навіть століття нашого народу. Любов до Батьківщини природним обов’язком кожної людини... Не є досконалим християнином той, хто по думці Божій не любить всеціло свого народу... Тому продовжуйте працю і молитву, щоб Господь благословив труди батьків ваших. Ще багато осталось зробити, виконати, здобути. Диявол одного тільки бажає – щоб ми нічого не робили. Це йому досить, а він зробить решту».
Українська греко-католицька церква ініціювала процес канонізації Йосифа Сліпого та Андрея Шептицького. А люди давно вже канонізували Сліпого у своїх серцях. Коли домовину з його тілом перевозили до Львова, до собору Святого Юра прийшло стільки людей, що Львів, який пам’ятав велелюдні мітинги 90-х, не міг приховати свого здивування.
У вересні 1992-го Йосиф Сліпий був перепохований згідно з його «Заповітом» у крипті собору Святого Юра у Львові поруч з його попередником митрополитом Андреєм Шептицьким.
Його життям і пророчими словами варто захоплюватися та надихатися і в наші дні, адже вони не втрачають своєї актуальності:
«Може, нам було б легко любити Україну, якби вона була багатою, самостійною і могутньою, але сьогодні треба й варто любити Україну, щоб вона такою стала».
Інколи виникає враження, що кардинал Йосиф тоді знав нас сучасних краще за нас самих:«Народе мій, стань уже раз собою! – неодноразово говорив у своїх проповідях Йосип Сліпий. – Позбудься своєї вікової недуги сварів і чварів, вислуговування чужим… Отрясися од своїх вікових недостач, стань на свої ноти в Україні, піднеси свою голову, випростуй свої рамена… Покажи свою силу і вдячність, бо, шануючи своє минуле, ти ростеш у своїй могутності і славі!... Внутрішні непорозуміння і дух незгоди – це одна з найголовніших причин нашого упадку... Тому за всяку ціну втримати єдність. Внутрішні непорозуміння і дух незгоди – це одна з найголовніших причин нашого упадку... Тому провідною думкою є за всяку ціну втримати єдність».
