Борис Тимощук — відомий український археолог, краєзнавець, дослідник
Цими днями минає 105 років з дня народження українського археолога, краєзнавця, доктора історичних наук, дослідника давньої історії східних слов'ян, Буковини, слов’янських та давньоруських старожитностей Бориса Онисимовича Тимощука, наукові інтереси якого були тісно пов’язані з розташованими на території нашої області пам’ятками археології. Про його життєвий шлях та дослідження нашого краю розповіли у Тернопільському обласному центрі охорони та наукових досліджень пам'яток культурної спадщини.
Борис Онисимович Тимощук народився 7 квітня 1919 р. в с. Лука Житомирської області в сім’ї Онисима та Олени Тимощуків. Дитячі та юнацькі роки майбутнього вченого пройшли на рідній Житомирщині. У 1932—1933 рр. родина Тимощуків важко пережила голодомор.Чотирнадцятирічним юнаком Борис Тимощук вступив на факультет робітничо-селянської молоді у Житомирі. Після робфаку продовжив навчання на історичному факультеті педагогічного інституту. Вчився заповзято, особливо цікавився давньою та середньовічною історією. Після закінчення 3 курсу Б.О. Тимощук був направлений на роботу (повний курс навчання не пройшов, оскільки після масових арештів 1937 р. школи потерпали від нестачі вчителів) учителем історії в с. Веселиново Одеської обл. Там пропрацював два роки у місцевій школі, а також заочно навчався в Одеському педінституті, який закінчив у 1939 р. Восени того ж року Б.О. Тимощук був призваний до лав Червоної армії. Служив у Першій особливій бригаді морської піхоти Балтійського військово-морського флоту.
Б.О. Тимощук був безпосереднім учасником Другої світової війни. Брав участь у обороні Києва. Потім відступав на схід, але у жовтні 1941 р. потрапив в оточення. Далі був німецький полон, втеча з нього та повернення до рідного села. Спроба зв’язатися із підпіллям і партизанами виявилася для Бориса Онисимовича невдалою. Він був заарештований гестапо й відправлений до концентраційного табору «Майданек» у Польщі. У цьому таборі смерті Б.О. Тимощук перебував із 3 серпня 1943 р. до 6 березня 1944 р. Полоненому дивом вдалося вижити в нелюдських умовах, одужати після тифу, не зламатися від непосильної праці, не втратити віру в себе. У березні 1944 р. в’язнів табору перевели до Флосенбурга на території Німеччини, де розташовувалася не менш жахлива «фабрика смерті». Після більше ніж річного перебування там Б.О. Тимощука разом із тисячами інших в’язнів визволили у квітні 1945 р. американські війська. Перед колишнім військовополоненим постало питання вибору подальшого життєвого шляху. Попри небезпеку недовіри та переслідувань як колишнього військовополоненого Борис Тимощук вирішив повертатися до рідної домівки. Повернення виявилося тривалим. Спочатку довелося пройти фільтраційну комісію в Чеських Будейовицях, а потім була служба у діючій Червоній армії. Навесні 1946 р. його демобілізували.
Після повернення на Батьківщину колишньому солдату було вкрай складно знайти роботу. Під час спілкування зі співробітниками Житомирського краєзнавчого музею він познайомився із В.К. Гончаровим — відомим київським археологом, який досліджував городище в уроч. Лука поблизу с. Райки. Вчений запропонував Б. Тимощуку роботу землекопа в археологічній експедиції. Участь у дослідженнях зацікавила і захопила молоду людину. Незабаром він став керівником розкопу, а у вільний час посилено студіював археологічну літературу.
Влітку 1947 р. розпочався новий період у житті Б.О. Тимощука. За рекомендацією знаних українських археологів В.К. Гончарова, В.Й. Довженка та Д.Т. Березовця від 26 квітня 1947 р. він отримав посаду археолога у Чернівецькому краєзнавчому музеї.
На кінець 1940-х — початок 1950-х рр. визначилися основні наукові пріоритети дослідника. Все більше уваги Борис Онисимович приділяє середньовічним старожитностям регіону, хоча вивчає пам’ятки й інших археологічних періодів. Для такого вибору наукової тематики у молодого вченого був ряд причин. Зокрема, у той час вважали, що слов’янське (давньоукраїнське) населення з’явилося на землях краю порівняно пізно (ХVII—XIX ст.). Цю тезу активно підтримували румунські дослідники довоєнного часу. Між тим, досліджуючи археологічні пам’ятки буковинського краю, науковець звернув увагу на місцеву мікротопонімію, яка значною мірою збігалася з гідронімами й ойконімами рідного Полісся. Більше того, маючи досвід розкопок слов’янських (райковецька культура) та давньоруських (ХІІ — перша половина Х ІІІ ст.) пам’яток на Житомирщині мав змогу порівняти основні категорії тамтешніх археологічних комплексів із виявленими на землях Буковини. Це дозволило стверджувати, що матеріли з обох регіонів ідентичні.Із 1950-х рр. під керівництвом Бориса Тимощука активно досліджуються пам’ятки на Північній Буковині. Важливою подією у житті Б.О. Тимощука став захист у 1967 р. кандидатської дисертації на тему «Північна Буковина ІХ—XIV ст. за археологічними даними», яка підсумувала археологічне вивчення середньовічних старожитностей української Буковини.
Детальніше — за посиланням.
