«Патріарх Йосиф Сліпий у контексті краєзнавства»: у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї відбулася урочиста академія

17 лютого у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї відбулася урочиста академія з міжнародною участю «Патріарх Йосиф Сліпий у контексті краєзнавства», приурочена 134-річчю з дня народження видатного українського церковного і громадського діяча, Патріарха Української Греко-Католицької церкви, вченого і богослова Йосифа Сліпого.

Участь у заході взяв депутат Тернопільської обласної ради Михайло Тимошик. Від імені керівництва та депутатського корпусу обласної ради він привітав учасників академії, серед яких – представники духовенства, відомі краєзнавці, освітяни, науковці та громадські діячі.

У межах заходу говорили про Патріарха Йосифа Сліпого як лідера, мислителя та важливу постать української історії й краєзнавства.

З ініціативи Тернопільської обласної організації Національної спілки краєзнавців України за значний внесок у розвиток краєзнавчого руху, збереження національної історико-культурної спадщини та природних скарбів України Йосифу Сліпому присвоєно звання «Почесний краєзнавець України» (посмертно). З цієї нагоди відбулося пам’ятне погашення конверта. Автори дизайну та наповнення – Наталія та Олег Кіналі.

У холі музею також діє виставка «Ісповідник віри і науки»,  яка розповідає про життєвий шлях Патріарха, його духовну та наукову спадщину, роки випробувань і служіння Церкві та Україні. Варто зазначити, що в цій експозиції представлена колекція значків та медалей з особистого архіву Михайла Тимошика.

Довідка

Йосип Сліпий народився 17 лютого 1892 у с.Заздрість на Тернопільщині. За переказами, його пращур бився на боці Івана Мазепи під Полтавою, за що й був осліплений вояками Петра І. Звідти й пішло родинне прізвище Сліпий. Сам майбутній кардинал був восьмою (останньою) дитиною в родині Івана Коберницького-Сліпого та Анастасії Дичковської.

Після закінчення з відзнакою тернопільської гімназії у 1912 році Йосип Сліпий вступає до Львівської греко-католицької духовної семінарії та університету. Вступні іспити прийматиме митрополит Андрей Шептицький, який потім висвятить Йосифа в ієреї й відправить на навчання в Інсбрукський університет, а далі – у Рим. У 1922 році «магістер агрегатус» (дослівно – унікальних наук), доктор філософії й теології Йосиф Сліпий повертається до Львова і стає професором, а згодом і ректором Львівської духовної семінарії, що переростає в академію. На той час він був фактично правою рукою Шептицького. 

Придивляючись до молодого й енергійного ректора, Шептицький усе більше утверджувався в рішенні зробити Сліпого своїм наступником. Крім високої освіченості й організаторських здібностей, він побачив у ньому ще одну визначальну рису – цілісність характеру й відданість справі. «Цей не відступить, – говорив митрополит про Сліпого. – Загине, а не відступить».

Цілковито усвідомити правдивість цих слів Сліпому випаде у 1944 році після смерті Андрея Шептицького. У грудні 44-го брат митрополита Климентій Шептицький передає на ім’я Сталіна та Раднаркому листи з проханням не перешкоджати діяльності храмів, монастирів, духовних закладів. Керівництво ради, заручившись підтримкою Молотова та Хрущова, дало згоду на діяльність УГКЦ, прийнявши від делегації 100 тисяч карбованців у фонд Червоного Хреста. Однак уже в березні 1945 року уніатську церкву назвали «агентом Ватикану», а через рік УГКЦ була проголошена поза законом, усі парафії були передані Російській православній церкві. Головною причиною цього стала величезна роль УГКЦ у боротьбі УПА проти військ НКВС, яка тривала на Західній Україні.

У 1945 році Йосифа Сліпого арештували вперше. Йому приписали контрреволюційну діяльність, шпигунство на користь Ватикану, паразитичне життя за рахунок народу і засудили до восьми років. Потім було ще три терміни. Кожен – за продовження пастирської праці.

У 1962 році Сліпого засудили до довічного ув’язнення в мордовських таборах суворого режиму. Однак доля повернулася інакше. У 1963 році Хрущов зробив широкий жест  Папі Римському Івану ХХ та королеві Англії і погодився передати Сліпого Риму. За три дні митрополита було спочатку доправлено до Москви – навіть із рідними не вдалося попрощатися. А звідти – до Риму. Всі ці три дні Сліпий нічого не їв і пив тільки воду з крана – боявся, щоб не отруїли.

Більше двадцяти років, що Йосиф Сліпий перебував у Римі, він продовжував активно працювати на розбудову УГКЦ. Його удостоїли звання кардинала, звели у сан Верховного архієпископа УКЦ, він був членом Святої Конгрегації (Ватиканської комісії) Східних Церков. Він побудував Український католицький університет, собор Святої Софії в Римі, заснував духовну семінарію, українську парафію в Римі, започаткував переклади літургійних книг українською. Він уперше заговорив на весь світ про Україну й українську церкву – і у 77-му році на трибуналі академіка Сахарова, і під час десятків, сотень поїздок по всьому світу.

Помер Йосиф Сліпий 7 вересня 1984-го у Римі. Згідно волі патріарха, 1992-го року його тіло перевезли до України й поховали у Соборі св. Юра у Львові.

Його творча спадщина – 18 томів філософських праць, промов, роздумів, виданих у Римі.

«Народе мій, стань уже раз собою! – неодноразово говорив у своїх проповідях Йосип Сліпий. – Позбудься своєї вікової недуги сварів і чварів, вислуговування чужим.. Отрясися од своїх вікових недостач, стань на свої ноти в Україні, піднеси свою голову, випростуй свої рамена.. Покажи свою силу і вдячність, бо, шануючи своє минуле, ти ростеш у своїй могутності і славі!...Внутрішні непорозуміння і дух незгоди – це одна з найголовніших причин нашого упадку... Тому за всяку ціну втримати єдність. Внутрішні непорозуміння і дух незгоди – це одна з найголовніших причин нашого упадку... Тому провідною думкою є за всяку ціну втримати єдність».

Йосиф Сліпий зробив надзвичайно багато для примирення та єднання греко-католиків із православними. Головним постулатом цього мали стати дві істини: Бог і Україна.

«Найбільша наша сила – це єдність, – писав він. – Ця єдність переходить вузькі межі часу і простору. Вона сягає в тисячоліття нашого християнства, в дальші навіть століття нашого народу. Любов до Батьківщини природним обов’язком кожної людини... Не є досконалим християнином той, хто по думці Божій не любить всеціло свого народу... Тому продовжуйте працю і молитву, щоб Господь благословив труди батьків ваших. Ще багато осталось зробити, виконати, здобути. Диявол одного тільки бажає – щоб ми нічого не робили. Це йому досить, а він зробить решту».

Українська греко-католицька церква ініціювала процес канонізації Йосифа Сліпого та Андрея Шептицького. А люди давно вже канонізували Сліпого у своїх серцях.