У Тернопільській ОУНБ розповіли історію однієї картини

Ювілейні сімдесят відсвяткував у серпні цього року тернопільський мистець і громадський діяч, народний художник України — Богдан Ткачик. У Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці знаходиться його картина — портрет відомого українського письменника Миколи Вінграновського.

Напередодні Дня Незалежності України відбулося відкриття виставок Богдана Ткачика, адже саме цій визначній події автор присвятив показ своїх найкращих робіт. Більше 100 з них зберігається у Тернопільській картинній галереї спілки художників України та біля 60 — у художньому музеї.

На зеленавому тлі  виділяється постать людини з незабутнім поглядом, який випромінює незбагненну доброту, і… малинове квітування будяка — це портрет письменника Миколи Вінграновського, який має свою історію створення.

«Це було на початку 1980-х років, — згадує Богдан Ткачик. — Тоді Микола Вінграновський приїжджав з Києва до Тернополя й зустрічався у різних аудиторіях з поціновувачами красного письменства». Їх звів Ігор Ґерета, який у той час в Тернополі був тією притягальною силою, навколо котрої гуртувалися творчі особистості. Мистецтвознавець завідував картинною галереєю, експозиція якої надзвичайно зацікавила пана Миколу. Вони удвох і прийшли до майстерні Богдана Ткачика в напівпідвальному приміщенні будинку на вулиці Князя Острозького. Тут поет і художник уперше поспілкувалися. 3годом, з Києва до Тернополя привіз кілька ескізів, на яких відомий майстер слова позував у домашній обстановці.

Оті аркуші з начерками, як не прикро, невмолимий час не зберіг. Але давні лінії і нині можна бачити у портреті письменника, кодом до розшифрування якого стали поетичні рядки: «Лише бджола своє співає над малиновим будяком».

Та повернімося до портрета письменника, який кожен може побачити в Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці. Тут він зберігається після смерті Миколи Вінграновського (2004 р.). Мистець і досі жалкує, що робота так і не потрапила до того, з кого вона написана. Бо саме так він задумував, коли мазки лягали на полотно. Та зарубіжні відрядження відомого письменника й інші обставини завадили цьому, хоча вони з Б. Ткачиком ще неодноразово зустрічалися.

Тож і вийшло, що творіння тернополянина стало чи не єдиним оригіналом з М. Вінграновського, якого так і не уздрів Микола Степанович, хоча знав про його існування і бачив роботу в репродукціях у різних часописах. (Доцільно згадати, що п’ятнадцять років тому, фотокопія цього портрета прикрасила журнал «Музейний провулок» і статтю про поезію Миколи Вінграновського, яку написали Ліна Костенко та Іван Драч).

Ось такою є історія створення одного портрета. Вона по-своєму оригінальна. Приваблює, безсумнівно, і тим, що спонукала малярство Богдана Ткачика до опоетизування того, що його схвилювало й змусило поринути у бентежний світ барв та ліній, — розповідають у ТОУНБ.