У Тернопільському обласному краєзнавчому музеї цікаво розповідають історію нашого краю
Однією з найбільших туристичних принад обласного центру є Тернопільський став — гордість і окраса міста, який має давню, майже п’ятсотлітню історію.
Як засвідчують польські джерела, першому спало на думку створити на наших теренах штучну водойму для розведення риби королівському нотаріусу Венциславу з Баворова. За вірну службу польський король у 1523-му році надав йому право на володіння селом Петриків, яке знаходилося на правому березі річки Серет. Через два роки він отримав новий привілей – на створення ставу між селами Пронятин і Петриків. Проте з невідомих причин нотаріус не скористався даним актом.
Тим часом землі, які розміщувалися вище по течії річки Серет, вирішив використати Великий коронний гетьман Польського королівства, каштелян краківський Ян з Тарнова. Будучи досвідченим воїном, він зразу ж оцінив придатність даної місцевості для спорудження фортифікації, яка б охороняла східні околиці Руського воєводства від спустошливих набігів турків і татар. 15 квітня 1540-го року Сигізмунд І надав йому привілей на заснування оппідума (укріпленого містечка) Тарнополє на території урочища Сопільче. Розпочавши будівництво, гетьман невдовзі взявся до створення ставу для розведення риби (piscinаe) і 16 березня 1548-го року отримав від короля дозвіл на це. Так між плавнями і підніжжям правого берега річки Серет поблизу села Кутківці був споруджений став, що вважався одним із найбільших у Східній Галичині. У гетьманському привілеї 1550-го року він називався «великим або Тарасов».У Центральному державному історичному архіві Львова зберігається документ від 27 березня 1628-го року, в якому було зазначено, що орендарем ставу на той час був мешканець Рогатина Федір Сцісло. Він на свій розсуд роздав селянам Грицьку Козаку, Івану Лисаку і Мацьку з Рогатина та іншим право на розподіл рибальства, що викликало судовий позов одного з підданих ясновельможного пана Петра Фірлея. Згодом вже тарнопольський міщанин Томаш Сцісловіч став новим орендатором вилову риби у ставі.
У XVII ст., згідно з традицією, кожні три роки став спускали і виловлювали рибу, яку розвозили по всіх великих містах Речі Посполитої. Зокрема, у 1636-му році 40 бочок соленої риби привезли до Львова. За продаж риби власники міста отримували дохід у розмірі від 16000 до 24000 золотих дукатів.
Зі збірника «Rocznik kółka naukowego Tarnopolskiego za rok 1892» можна дізнатися, що наприкінці ХІХ століття довжина цієї водойми становила 4 км, ширина – 1 км і що в ній водилися щуки, лини, окуні, лящі, карасі, плітка біла, уклейки, пічкурі та інші види риб.
Але з плином часу цей промисел занепав. Став поступово заболочувався, заростав осокою та очеретом. У період драматичних подій Першої та Другої світових воєн мешканці нашого міста не мали змоги приділяти належну увагу його очистці і він остаточно зник.
Лише у 1951-му році міською владою були виділені кошти для спорудження на заболоченій місцині нової водойми, площею 315 гектарів. Саме з цього часу, ось уже 70 років, тернополяни та гості міста мають змогу милуватися неповторною красою нашого ставу.
