У Музейному комплексі «Лемківське село» відкрили нове відділення

20 червня у Музейному комплексі «Лемківське село» відбулося урочисте відкриття нового відділення світової лемківської діаспори імені Юліяна Тарновича. Участь у заході взяв депутат Тернопільської обласної ради, заслужений артист України Володимир Вермінський.

Першими експонатами новоствореного відділення, які вже зайняли особливе місце у фондовій збірці музею, стали розкішні картини відомих лемківських художників, унікальні предмети домашнього вжитку, автентичний одяг, передані музеєм лемківської спадщини імені Юліяна Тарновича (м.Торонто, Канада). Загалом це 283 музейні предмети, серед яких, насамперед, картини самого Юліана Тарновича, а також – Омеляна Мазурика, Дмитра Солинка, Семена Мадзеляна, Петра Лопати та інших всесвітньо відомих митців лемківського походження.

Під час урочистостей лунали вітання від Надзвичайного і Повноважного Посла Канади в Україні Наталки Цмось, голови Світової Федерації Українських Лемківських Об'єднань Марка Гованського (США), голови Організації Оборони Лемківщини в США Андрія Хомика та багатьох інших.

Від імені керівництва та депутатського корпусу Тернопільської обласної ради з вітальними словами звернувся до присутніх депутат Тернопільської обласної ради Володимир Вермінський. Він розповів історію власної родини, зокрема про те, як дідуся з дружиною і трьома маленькими дітьми, серед яких був і батько Володимира Євгеновича, в 1946 році під час операції Вісла вивезли з теперішньої території Польщі с.Глинне (Glinne), що неподалік Лесько (Lesko), до Бучацького району в с.Дуліби. Їх везли в товарному вагоні 7 днів, як худобу! Володимир Вермінський також висловив захоплення тою величезною роботою, яка передувала відкриттю нового музейного відділення, та побажав усій лемківській спільноті успіхів на ниві відродження і збереження лемківської культурної спадщини та захисту інтересів лемків.

«Невеликий, але дружній колектив закладу доклав чимало зусиль для того, щоб захід пройшов на високому рівні, і це дійсно вдалося. Радіємо, що фондову збірку музею поповнять також роботи відомого різьбяра Івана Максимовича, передані музею його сином, геніальним етнографом і мистецтвознавцем Ладиком Максимовичем, – зазначає директорка музею Віра Дудар. – Маємо велику надію, що все ж таки ми добудуємо нове приміщення музею і всі ці експонати займуть гідне місце в його експозиції».

Довідково.

Юліян Тарнович (псевд. Юліян Бескид) (2 січня 1903 – 28 вересня 1977) – український громадський діяч, журналіст, публіцист і письменник, визначний історик, етнограф і маляр, редактор та видавець багатьох своїх публіцистичних праць, які торкаються виключно Лемківщини, її побуту, звичаїв, традиції, історії та її народу. Народився у селі Ростайному (нині Розстайне Ясельського повіту Підкарпатського воєводства) на Західній Лемківщині неподалік Дуклі, у родині парафіяльного священика Стефана Кот-Тарновича.

У 1921 р. у Львові записується в Український підпільний університет і вчиться до 1924 року. Навчаючись у Львові, стає членом Української військової організації (УВО). Після закінчення юридичного факультету в 1928 р. повертається в Тарнавку, одружується з селянською дівчиною Анною Лазенгою в сусідньому селі Синява біля Риманова, де будує хату з наміром займатися сільським господарством.

У 1928 р. почав дописувати до студентських підпільних видань, таких як «Неділя» і «Бескид». У 1929-1932 р. навчається у Торговельній академії у Львові. Уже в 1930 р. з’являються на сторінках майже усіх українських часописів у Львові його нариси, новели, оповідання та статті переважно на економічні та господарські теми. 1933 р. вступає на філософський факультет Львівського університету, де навчається до кінця 1935 р. В 1935 р. стає співробітником Наукового товариства ім. Тараса Шевченка.

У 1934 р. старанням Лемківської комісії при Товаристві «Просвіта» у видавництві «Українська преса» Івана Тиктора формується редакційна колегія часопису «Наш лемко», Тарнович стає його редактором. «Нашому лемкові» надає український патріотичний характер (на противагу видаваній у Криниці русофільській газеті «Лемко») і редагує його до вибуху війни в 1939 р. Одночасно засновує «Бібліотеку Лемківщини», в якій було надруковано сім його книжок. Писав тоді під псевдонімами: Юліан Бескид, Юрій Землян і Осип Журба. За переконання і активну патріотичну діяльність на Лемківщині його постійно переслідувала поліція, а згодом він був ув'язнений і тривалий час просидів у Березі Картузькій.

У квітні 1940 р. Юліан Тарнович виїжджає до Кракова, там же редагує «Народну бібліотеку», в якій було надруковано його дев'ять книжок про Лемківщину. Між ними «20 років неволі Лемківщини під польським ярмом» та «Матеріальна культура Лемківщини». Тут також почав редагувати тижневик «Краківські вісті». У 1941 р. після вибуху Німецько-радянської війни повертається до Львова, де редагує шість тижневиків: «Рідна земля», «Станіславські вісті», «Тернопільський голос», «Воля Покуття», «Стрийський голос» і «Голос Підкарпаття». Пише літературні нариси і новели для щоденника «Львівські вісті».

У 1942-1946 роках написав понад 500 літературних творів, з яких частина друкувалася німецькою мовою.

За одну тільки книжку «Ілюстрована історія Лемківщини» йому місця на рідній землі вже не було. І він, залишаючи в Синяві родину, змушений був податися на еміграцію.

У 1944 р. Юліан Тарнович опиняється у Празі, згодом у Відні, Мюнхені та Реґенсбурзі, де в 1946 р. засновує часопис «Українське Слово» і розбудовує велику друкарню, в якій видано понад 350 тисяч аркушів українських літературних творів, а також друковано матеріали і підручники для українських шкіл та тисячі особистих документів.

У 1948 р. Тарнович переїжджає у Торонто в Канаді. Тут він у співпраці з владикою Борецьким починає видавати католицький часопис «Наша мета» і редагує перший Шематизм Торонтонської єпархії. Редактор газети «Лемківщина» (1950-1953), «Український робітник» (1950—1955), у 1965-1970 рр. - «Лемківські вісті», видавець і співредактор газети «Мета» (1960-1970-ті pp.) та ін.

Видав ряд календарів: у 1939 р. – «Лемківський календар», в 1941 р. – «Календар Українського Видавництва», у 1947 р. – «Календар українського слова».

У 1965–1970 рр. зредагував і видав 5 календарів «Лемківських вістей».

Під його наглядом вийшла друком епохальна праця д-ра Пастернака «Археологія України», д-ра Тисовського «Життя в Пласті» та Л. Мосендза «Останний пророк».

У 1964 р. видав великий альманах «У Христовім винограднику» і «Чверть століття на владичному престолі». Любив малювати і намалював олією біля трьохсот чудових лемківських церков, що зберігаються в музеї його імені в Торонто, яким опікується Максим Маслей.