Михайло Мороз народився 7 липня 1904 року в селі Пліхові, що на Бережанщині, в селянській родині. 15-літнім юнаком вступив до лав УГА. По закінченні визвольних змагань, з допомогою старшого брата, Михайло підготував і успішно склав іспити зрілості за гімназійний курс. Маючи великий хист до малювання та палке бажання бути художником, він обирає Львів, де навчається у відомій Мистецькій школі Олекси Новаківського. На той час вона була одним із факультетів Українського Таємного Університету. Роки навчання у великого Маестро пензля відіграли в житті Мороза ключову роль, сформувавши в його мистецькому світовиді основні напрямки подальшої творчої долі. М. Мороз був одним із найталановитіших і улюблених учнів О. Новаківського. 

Магічною силою вабила до себе молодого художника Гуцульщина. Космач, із його неповторними гірськими краєвидами, багата гуцульська архітектура та побут місцевого люду, знайшли багатогранне відображення в творчості митця. Після кожного виїзду у Карпати, Михайло Мороз представляв свої твори на звітних осінніх виставках Школи, які відбувалися в Академічному Домі Львова. Тут, на першій виставці новаківців, у жовтні 1926 року відбувся його творчий дебют. Згодом живописні полотна молодих художників побували на виставках у містечках Галичини й Поділля. Наприкінці грудня 1930 року Олекса Новаківський зі своїми учнями завітали до Коломиї. Був серед них і Михайло Мороз. Столиця Покуття побачила й високо оцінила творчі надбання нової мистецької генерації, зокрема й «Портрет Дмитра Лендюка» 1930 року, виконаний М. Морозом у Космачі, а згодом подарований ним для щойно створеного музею Гуцульщини в Українському Народному Домі Коломиї.

Джерелом творчого збагачення і професійного росту для Михайла Мороза були мистецькі студії в паризькій Академії Жуліана, а згодом у Національній Академії мистецтв. Тут, у Франції, він захопився творчістю Сезанна, багато малював, відвідував музеї та виставки модерністів, познайомився з Анрі Матісом, Антуаном Бурделем. Побувавши на узбережжі Ла-Маншу,  М. Мороз відкрив для себе красу морської стихії, яка разом із темою гір стала його пристрастю в малярстві. Водночас, художник не пориває зі Школою Новаківського. У 1931 році він бере участь у першій виставці Асоціації Незалежних Українських Мистців (АНУМ), а в 1932 році дебютує в молодіжній групі «Руб», яка репрезентує його як «талановитого митця» і «грізного суперника свого вчителя».

З 1935 року, після смерті О. Новаківського, почався новий етап творчої праці художника під опікою великого мецената української культури Андрея Шептицького. Михайло Мороз створив тоді серію портретів відомих духовних і світських діячів. Серед них – портрети Андрея Шептицького, Йосипа Сліпого, полковника Андрія Мельника, а також численні пейзажі (кілька з них увійшли до колекційної збірки Національного музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття).

1944-го року, після повторної радянської окупації Західної України, художник разом з родиною залишає батьківщину й емігрує в далекі світи:  спершу – в Словаччину , згодом у Німеччину, а з 1949 року – у США. Спроба адаптувати свою творчість в американське середовище, здобути  її широке визнання – ще один із аспектів творчого життя художника. Результатом наполегливої  праці митця в Америці стало п’ять персональних виставок. Твори Мороза експонувалися й у музеях Європи (Париж, Сиракузи, Рим). До 1985 року він отримав 8 престижних нагород і став почесним членом Академії Мистецтв у Римі. Навесні 1990 року в Українському музеї Нью-Йорка відбулася ретроспективна виставка творів Михайла Мороза з нагоди його 85-ліття, де експонувалось понад 80 творів художника. Проте в рідній Україні  того часу він залишався поза увагою; на його сторону лунали хіба що звинувачення у «буржуазному націоналізмі» чи «формалізмі». Михайло Мороз часто стверджував, що покидаючи свою батьківщину, залишив там понад 800 живописних полотен і кілька тисяч рисунків. Завжди пам’ятав про них, дорожив ними, журився їхньою долею, вважаючи їх «страченими» більшовицьким режимом. У 1952 році, під час «чистки» фондів Національного музею у Львові, було знищено кілька тисяч «непотрібних» творів, серед них – 14 малярських полотен М. Мороза. Збереглися тільки ті, які перебували в приватних колекціях.

27 вересня 1992 року Михайло Мороз відходить на вічний спочинок, залишивши по собі багату творчу спадщину – біля трьох тисяч картин. Вони стали надбанням всього світового мистецтва.