«Не лякайтеся труднощів і перепон, бо з нами Бог. Вірте у велике і світле майбутнє Української Церкви і народу, бо після Голготи, напевно, прийде Воскресення», – Патріарх Йосип Сліпий
Сьогодні минає 133 роки з дня народження Йосипа Сліпого – глави Української Греко-Католицької Церкви, великого патріота України, одного з найвідважніших борців за права Церкви та українського народу, духовного наставника для мільйонів українців по всьому світу.
Йосип Сліпий народився 17 лютого 1892 на Тернопільщині, у с. Заздрість. За переказами, його пращур бився на боці Івана Мазепи під Полтавою, за що й був осліплений вояками Петра І. Звідти й пішло родинне прізвище Сліпий. Сам майбутній кардинал був восьмою (останньою) дитиною в родині Івана Коберницького-Сліпого та Анастасії Дичковської.
Після закінчення з відзнакою тернопільської гімназії у 1912 році Йосип Сліпий вступає до Львівської греко-католицької духовної семінарії та університету. Вступні іспити прийматиме митрополит Андрей Шептицький, який потім висвятить Йосипа в ієреї й відправить на навчання в Інсбрукський університет, а далі – у Рим. У 1922 році «магістер агрегатус» (дослівно – унікальних наук), доктор філософії й теології Йосип Сліпий повертається до Львова і стає професором, а згодом і ректором Львівської духовної семінарії, що переростає в академію. На той час він був фактично правою рукою Шептицького.
Придивляючись до молодого й енергійного ректора, Шептицький усе більше утверджувався в рішенні зробити Сліпого своїм наступником. Крім високої освіченості й організаторських здібностей, він побачив у ньому ще одну визначальну рису – цілісність характеру й відданість справі. «Цей не відступить, – говорив митрополит про Сліпого. – Загине, а не відступить».
Цілковито усвідомити правдивість цих слів Сліпому випаде у 1944 році після смерті Андрея Шептицького. У грудні 44-го брат митрополита Климентій Шептицький передає на ім’я Сталіна та Раднаркому листи з проханням не перешкоджати діяльності храмів, монастирів, духовних закладів. Керівництво ради, заручившись підтримкою Молотова та Хрущова, дало згоду на діяльність УГКЦ, прийнявши від делегації 100 тисяч карбованців у фонд Червоного Хреста. Однак уже в березні 1945 року уніатську церкву назвали «агентом Ватикану», а через рік УГКЦ була проголошена поза законом, усі парафії були передані Російській православній церкві. Головною причиною цього стала величезна роль УГКЦ у боротьбі УПА проти військ НКВС, яка тривала на Західній Україні.
У 1945 році Йосипа Сліпого арештували вперше. Йому приписали контрреволюційну діяльність, шпигунство на користь Ватикану, паразитичне життя за рахунок народу і засудили до восьми років. Потім було ще три терміни. Кожен – за продовження пастирської праці.
У 1962 році Сліпого засудили до довічного ув’язнення в мордовських таборах суворого режиму. Однак доля повернулася інакше. У 1963 році Хрущов зробив широкий жест Папі Римському Івану ХХ та королеві Англії і погодився передати Сліпого Риму. За три дні митрополита було спочатку доправлено до Москви – навіть із рідними не вдалося попрощатися. А звідти – до Риму. Всі ці три дні Сліпий нічого не їв і пив тільки воду з крана – боявся, щоб не отруїли.
Більше двадцяти років, що Йосип Сліпий перебував у Римі, він продовжував активно працювати на розбудову УГКЦ. Його удостоїли звання кардинала, звели у сан Верховного архієпископа УКЦ, він був членом Святої Конгрегації (Ватиканської комісії) Східних Церков. Він побудував Український католицький університет, собор Святої Софії в Римі, заснував духовну семінарію, українську парафію в Римі, започаткував переклади літургійних книг українською. Він уперше заговорив на весь світ про Україну й українську церкву – і у 77-му році на трибуналі академіка Сахарова, і під час десятків, сотень поїздок по всьому світу.
Помер Йосип Сліпий 7 вересня 1984-го у Римі. Згідно волі патріарха, у 1992-му його тіло перевезли до України й поховали у Соборі св. Юра у Львові.
Його творча спадщина – численні наукові, передусім богословські, але також філософські та історичні праці, пастирські промови і послання, описи своїх пастиських мандрівок. Ці роботи були опубліковані у 18 томах видання «Твори Патріярха і кардинала Йосипа» у 1968–1996 роках.
«Народе мій, стань уже раз собою! – неодноразово говорив у своїх проповідях Йосип Сліпий. – Позбудься своєї вікової недуги сварів і чварів, вислуговування чужим... Отрясися од своїх вікових недостач, стань на свої ноги в Україні, піднеси свою голову, випростуй свої рамена... Покажи свою силу і вдячність, бо, шануючи своє минуле, ти ростеш у своїй могутності і славі!... Внутрішні непорозуміння і дух незгоди – це одна з найголовніших причин нашого упадку... Тому за всяку ціну втримати єдність».
Йосип Сліпий зробив надзвичайно багато для примирення та єднання греко-католиків із православними. Головним постулатом цього мали стати дві істини: Бог і Україна.
«Найбільша наша сила – це єдність, – писав Йосип Сліпий. – Ця єдність переходить вузькі межі часу і простору. Вона сягає в тисячоліття нашого християнства, в дальші навіть століття нашого народу. Любов до Батьківщини природним обов’язком кожної людини... Не є досконалим християнином той, хто по думці Божій не любить всеціло свого народу... Тому продовжуйте працю і молитву, щоб Господь благословив труди батьків ваших. Ще багато осталось зробити, виконати, здобути. Диявол одного тільки бажає – щоб ми нічого не робили. Це йому досить, а він зробить решту».
Українська греко-католицька церква ініціювала процес канонізації Йосипа Сліпого та Андрея Шептицького. А люди давно вже канонізували Сліпого у своїх серцях.
