Ми пам’ятаємо: сьогодні – 11-та річниця з дня загибелі Героя Небесної Сотні Олександра Капіноса

Цими лютневими днями Україна згадує події Революції Гідності. 19 лютого 2014 року від важкого поранення, отриманого напередодні, загинув Герой Небесної Сотні Олександр Капінос.

Сьогодні на Кременеччині відбулися пам’ятні заходи з нагоди 11-ї річниці з дня загибелі Олександра Капіноса, участь у яких взяли голова Тернопільської обласної ради Богдан Бутковський, депутат обласної ради, начальник відділу методичного забезпечення, взаємодії з Верховною Радою України та органами місцевого самоврядування Денис Милий та радниця голови обласної ради, волонтерка, керівниця «Дому Ветерана» Ольга Коновал.

«Мені пощастило знати Сашка особисто. Він був дивовижною людиною – щирий, активний, талановитий, справжній патріот, який безмежно любив свій народ, свою Україну. Олександр народився у Шевченківські дні – 10 березня, навчився грати на бандурі, його навіть називали «малим Кобзарем». Знаю, що саме за його ініціативи тут, у рідному селі, було споруджено пам’ятник Тарасові Шевченку. А ще, Сашко теж був пророком, нехай і локального значення, та велич його особистості насправді – неоціненна. Ця людина випромінювала світло, добро. Він був тим еталонним українцем, на якого хотілося рівнятися, – сказав Богдан Бутковський. – В ту Велику Ніч, коли загинув Олександр, я також був у Києві. На Майдані вже не лунали пісні, там залишилися воїни, борці… Якби тоді ми дослухалися до таких свідомих патріотів, як Сашко, то напевно б по іншому склалася доля нашої держави, адже тоді ще можна було уникнути тих жертв, які ми маємо сьогодні. Тож пам’ятаймо і шануймо своїх національних пророків, адже їхніми словами говорить Бог».

У рідному селі Героя відправили поминальну панахиду. Біля пам’ятника Олександру Капіносу відбувся мітинг-реквієм, а до могили вірного сина України поклали квіти і запалили лампадки.

Довідка

Олександр Анатолійович Капінос (псевдо «Кремінь») народився 10 березня 1984 року в с. Дунаїв, Кременецького району, Тернопільської області. У 2001 році закінчив із золотою медаллю Дунаївську ЗОШ І-III ступенів та вступив до Українського державного лісотехнічного університету (м. Львів). У 2005 році отримав диплом бакалавра з відзнакою, а 2006-го – диплом спеціаліста з відзнакою за спеціальністю «Технологія деревообробки».

Очолював громадську організацію «Патріот Волині». У 2008–2009 роках, під час проживання у Вінниці, був керівником громадської організації патріотичного спрямування «Сколоти».

На початку 2012 року відстояв права громади і не дозволив побудувати в рідному Дунаєві завод, який міг би зруйнувати екологію Кременецьких гір. Займався фермерством та відродженням рідного села.

З 4 липня брав участь у акції на захист української мови, що відбувалася у Києві біля Українського Дому. Був одним із тих, хто оголосив голодування на знак протесту проти прийняття мовного закону Ківалова-Колісніченка, та протримався найдовше.

Щороку приїздив до Києва на Покрову та брав участь у маршах УПА.

Організатор багатьох вечорниць та культурно-мистецьких заходів для молоді, які відроджували традиції та культуру предків-українців. Ініціював створення пам'ятника Шевченку в рідному селі. Був першим, хто виступив за зняття радянської символіки. Створив спортивний клуб і власним коштом та силами облаштовував його. У сусідньому селі Куликів Сашко співав у хорі й організував гурток зі співів. Грав на баяні, гітарі, бандурі, знав і збирав українські пісні, був закоханий в історію України.

Волонтер літніх таборів для дітей-сиріт зі всієї України, що проходили за ініціативою міжнародного благодійного фонду «Нове покоління».

Був активним учасником Революції Гідності, служив у 35-ій штурмовій сотні «Волинська Січ». За незламний дух мав псевдонім «Кремінь». На Майдані – з листопада 2013 року. Додому приїжджав ненадовго по чисті речі й відпочити. Новий рік, Різдво зустрічав з побратимами в Києві.

Увечері 18 лютого під час силового штурму Майдану Олександр разом зі своєю сотнею обороняв Будинок Федерації профспілок України. Близько 22-ї години він отримав поранення голови. Після надзвичайно важкої та тривалої операції прийшов до тями, але травма була надто складною і його серце зупинилося.

Олександру було всього 29 років і він так мріяв розбудовувати свою Україну.

«Коли я впаду, мою кров вип'є рідна земля, щоб виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце», – такий напис вибрав Сашко для пам'ятника Борцям за Волю і незалежність України, який разом з братом побудували в сусідньому селі Куликів.

На День Незалежності 24 серпня 2014 року в Дунаєві урочисто відкрили пам'ятник Герою Небесної Сотні, на якому – постать Олександра Капіноса у повен зріст зі стягом у руках, а біля ніг – бандура.

Вічна пам'ять та слава Герою України!