У Тернопільському обласному краєзнавчому музеї зберігається одна з найдавніших шопок нашого краю
Шопка. Маленька хатинка, у якій поміщається ціле Різдво. Для галичан шопка — це не просто різдвяна декорація. Це тиша віфлеємської ночі, тепло соломи, світло зірки й спільна молитва кількох поколінь.
Традиція встановлювати шопки має давнє коріння. Її започаткував святий Франциск Ассізький ще у 1223 році в італійському містечку Греччо, щоб повернути Різдву головний сенс — поклоніння народженому Христові, а не подарункову метушню. Згодом шопки з’явилися в храмах по всій Європі, а в Україні особливо прижилися на Галичині.
Сама назва «шопка» походить від давньонімецького schoppa — повітка, накриття. Це макет віфлеємської стайні з обов’язковими фігурами Ісусика, Матері Божої та святого Йосифа. А поруч — пастушки, вівці, волхви, ослик і віл… Кожна фігурка — частинка великої історії Різдва.
Колись шопка була двоповерховою сценою. На верхньому ярусі — небесна історія народження Спасителя, на нижньому — жива народна дійсність. Саме так з’явилися вертепні вистави, у яких поєдналися біблійні сюжети, колядки та щирий народний гумор.
Цікаво, що виготовлення шопки було недешевим задоволенням. У ХІХ столітті одна храмова шопка могла коштувати утричі більше, ніж місячне утримання родини. Тож із початком ХХ століття їх поступово почали замінювати паперові шопки-картинки.
А тепер — музейна родзинка. У відділі стародавньої історії Тернопільського обласного краєзнавчого музею зберігається одна з найдавніших шопок нашого краю, датована кінцем XVIII — початком XIX століття. Вирізана з дерева, у стилі класицизму з елементами пізнього бароко, вона, ймовірно, походить із Тернопільщини.
І це лише одна з багатьох різдвяних історій, які щороку оживають у музейних фондах… Бо Різдво — це не лише свято. Це пам’ять. Традиція. І тиха радість, яку хочеться передавати далі.
